ЩОСЬ У ПОВІТРІ…
…Коли прогулюєшся старим Черніговом, милуючись його красою і його пам’ятками, мимоволі спадає на думку щось навіть трохи містичне: як цей град, попри всі лихоліття, попри навали, моровиці та навіть землетруси, зберіг свій неповторний образ? Нині майже половина українських храмів, що їм поталанило зберегтися з домонгольської доби, збереглися саме в Чернігові. Чи достоту є щось особливе в самому повітрі колишньої другої столиці Русі, чи справді бережуть місто його численні святі заступники?
Катерининська церква. 1715
…За Катерининською церквою відкривається чудовий вид на Десну. На двох пагорбах піднеслися давні монастирі – Єлецький та Троїцький. До першого найцікавішою буде прогулянка терез так званий Третяк – один із із трьох найдавніших, поруч із Дитинцем-Валом та Окольним градом, “районів” великокняжого Чернігова.
Єлецьку обитель заснував року 1060 все той же князь Святослав Ярославич, один із найвидатніших чернігівських володарів. Століттям пізніше Єлецький монастир прикрасив Успенський собор, що став його головним храмом. Дванадцяте сторіччя, судячи хоча б із бездоганної стриманої краси тодішніх храмів Великого князівства, було часом найвищого піднесення чернігівського зодчества, з притаманними тільки йому специфічними виразністю й лаконізмом.
Успенський собор Єлецького монастиря. ХІ-ХІІ ст.
ПЕРЛИНИ БОЛДИНИХ ГІР
Поруч – досить лиш проминути долину, ви потрапите на оспівувані ще в билинах Болдині гори. Тут серед інших прадавніх курганів – і згадуване Гульбище, могила сіверського воїна-велетня. Минаємо дубовий гай. Тут на цвинтарі знайшов 1867 року останній спочинок Опанас Маркович, визначний етнограф і фольклорист, чоловік письменниці Марко Вовчок.
Неподалік – могила Михайла Коцюбинського, що помер тут 1913 року. З нудних шкільних підручників спливають якісь тупі штамповані фрази про революційні мотиви, класові суперечності, ще й якісь «елементи соцреалізму»… Моя особиста порада: забудьте всі ті дурниці, просто вже дорослими перечитайте щось із шедеврів маестро – хоч «Тіні забутих предків», хоч якусь малесеньку новелку. Самі переконаєтеся: Михайло Коцюбинський – найтонший, найвишуканіший майстер української прози зламу ХІХ-ХХ століть.
І от – серед вікових, а може, й тисячолітніх дубів – невелика й скромна Іллінська церква початку ХІІІ сторіччя. Розташована вона просто перед входом до підземного печерного монастиря, ще одного дива давньої лісової імперії.
Троїцько-Іллінський монастир. Троїцький собор (1679-1695, арх. І.Баптист)
Року 1069 заснував його один із найшанованіших українських святих – преподобним Антонієм Печерським, засновником чернецтва на землях Русі.
Він народився у Любечі – тут же, на Чернігівщині. Там же заснував і перший печерний монастир особливо суворого обряду ( на жаль, до наших днів не зберігся). В історію Русі – не лише церковну, але й світську, преподобний увійшов передовсім тим, що заснував 1051 року монастир, що із-за численних сказань, пов’язаних ще із історією його заснування, від самого початку й на віки став найбільшою святинею православ’я – Києво-Печерську Лавру.
Ще за свого життя праведний та суворий старець Антоній користувався абсолютною пошаною і ніколи не приховував свої судження. Тож 1069 року преподобний, розійшовшись у думках із самим київським князем, на час полишає Лавру – щоб заснувати ще один печерний монастир – тепер у Чернігові.
Нині тут чотири підземні храми, і серед них церква святого Антонія, найбільша підземна церква Європи, висота стелі якої сягає дев’яти метрів. Другою особливістю храму є абсолютно унікальна його акустика, що викликає захоплення й у слухачів, і у виконавців, що дають тут концерти.
Троїцько-Іллінський монастир. Дзвіниця (1771-1775, арх. Растреллі)
Троїцько-Іллінський монастир. Каплиці
Троїцько-Іллінський монастир. Корпуси келій
Троїцько-Іллінський монастир. Введенська церква, 1667.
ПОВЕРНЕННЯ
Звісно, можна було б іще довго мандрувати містом, оглядаючи його унікальні пам’ятки, храми, монастирі, надзвичайно цікаві музеї Чернігова. Але на все це у начебто невеликому Чернігові за один раз просто забракне часу. Тож повернімося до його історії та сьогодення.
Після монгольського нашестя на кілька століть простягнувся період застою і занепаду. Змінювалися володарі й фортечні залоги – литовські, московські, польські, знову московські… Лише в період так званої Гетьманщини – відносної автономії Лівобережної України у складі Росії – занепалий Чернігів трохи відродився: місто стало центром козацького полку, а полк у ті часи був не стільки військовою частиною, скільки територіально-адміністративною одиницею.
Згодом з ліквідацією козацьких вольностей Чернігів став центром російського намісництва, а 1797 року – Малоросійської (з 1802 -Чернігівської) імперської губернії. Місто за тих часів виглядало тихим снулим, в ньому налічувалося лише кілька тисяч мешканців – багато менше, аніж у блискучому дванадцятому сторіччі.
Хоча насправді й у дев’ятнадцятому- на початку двадцятого віків у Чернігові існувало доволі жваве культурне життя.
Воскресенська церква та дзвіниця. 1772-1799
Вже 1838 року тут почала виходити перша газета – “Черниговские губернские ведомости”. Двічі, у 1846 та 1847 роках бував тут Тарас Шевченко – вперше як співробітник Київської археографічної комісії, метою якої було вивчення та опис пам’яток старовини. Вдруге дорогою із Седнєва до Києва. Гастролювали у місті відомі у той час театральні та оперні колективи. 1877 року відкрито публічну бібліотеку, а 1902-го на базі колекції багатого землевласника й мецената Василя Тарновського-молодшого – музей старожитностей.
З містом пов’язана творчість Михайла Коцюбинського, який провів тут останні роки життя. В Чернігові починався творчий шлях Івана Кочерги, Василя Еллана-Блакитного. Найпоетичнішим співцем Чернігівщини залишається, безперечно, Олександр Довженко з його “Зачарованою Десною”.
Втім, це вже було пізніше. Чернігову ще належало пережити веремію Громадянської війни, коли місто кілька разів переходило з рук у руки: більшовики, Центральна Рада, банди Муравйова, війська гетьмана Скоропадського та кайзера Вільгельма, знову червоні, затим білогвардійці і знову червоні… Певно, давні храми пригадали собі середньовічну криваву князівську колотнечу.
Влітку 1941 року, Чернігів став ключовим пунктом на шляху просування німецьких військ на Москву, в обхід Брянських лісів. Стратегічне значення Чернігова розуміло і радянське командування, яке влаштувало тут міцну оборону. Тоді місто під час німецьких бомбардувань жорстоко постраждало.
Казанська церква та дзвіниця. 1820-1827
Німецька окупація Чернігова тривала з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1943 року. У місті було створено три концентраційні табори, всього за роки війни нацисти знищили у місті більш як 52 тисячі місцевих жителів і військовополонених.
У результаті військових дій Чернігів було майже повністю зруйновано: у вересні 1943 року з його центральної площі було видно околиці міста та навколишні поля…
Впродовж чотирьох повоєнних десятиріч Чернігів відбудовувався і зростав, ведучи трохи сонне життя типового радянського обласного міста. Аж поки не настало 26 квітня 1986 року.
Той рік увійшов до світової історії як рік найбільшої ядерної катастрофи ХХ століття. Страшна аварія сталася на Чорнобильській атомній електростанції ім.В.І.Леніна, що розташована лише за 80 кілометрів від Чернігова. Про те, що там “щось” сталося, городяни дізналися від біженців з міста енергетиків Прип’яті. Незважаючи на запевнення владних структур, що, мовляв, нічого страшного не трапилося, настрої чернігівців були близькі до паніки. Всі намагалися бодай на короткий час вивезти дітей з міста.
Лихою пам’яттю про катастрофу стало різке погіршення стану здоров’я ліквідаторів аварії та дітей. Після катастрофи в Чернігівській області було зафіксовано 56 випадків раку щитовидної залози у дітей, до аварії ж не було жодного. І все ж завдяки вітрам, що переважали у той період часу, чернігівці порівняно мало постраждали від катастрофи. Релігійні мешканці Чернігова запевняли, що це сталося тому, що в одному з чернігівських храмів зберігалися нетлінні мощі святого Феодосія, відомого українського церковного і політичного діяча, який у кінці XVII століття був чернігівським архієпископом.
Церква св.кн. Михаїла та боярина Федора. ХVІІІ ст.
Колишній будинок архієпископа. 1780
Колишній будинок чоловічої гімназії. Нині тут історичний музей
«КОВБАСНА РЕВОЛЮЦІЯ”
На початку 1990 року Чернігів знову нагадав про своє існування, якщо не всьому світові, то принаймні Радянському Союзу, що вже конав тоді у передсмерті. Все почалося зі звичайної дорожно-транспортної пригоди 6 січня, у самий переддень Різдва Христова. На одному з чернігівських перехресть “Волга” обласного чиновника врізалася в приватні “Жигулі”. У казенної “Волги” від удару розкрився, на лихо всій Радянській владі, багажник. І численні передріздв’яні перехожі побачили там … їжу! Не абищо, – всілякі класичні древньорадянські “рибні паштети” та вермішель кольору хакі, ні! Справжні тодішні делікатеси: сервелат там усякий, горошок, шпроти з оселедцем… Страшно вимовити – майонез! І це в 1990, коли в обласному центрі треба було оббігати чи не всі магазини в місті, аби знайти хоч щось більш-менш на їжу схоже. Натовп, що негайно зібрався, перекинув злощасну “Волгу” догори колесами. На сердешну залізяку, що вмить стала символом тоталітаризму, видряпувалися люди, розмахуючи захопленими з обкомівської машини ковбасними трофеями. Ні в чому не винувате казенне авто громили всім, що під руку трапило. Незадовго до того, та під такий же настрій, взагалі Берлінський мур розтрощили. А тут якась “Волга”…
…Як там у дідуся Гегеля – “Випадкове – прояв необхідного”? Проста випадковість, вульгарна ДТП, стала в Чернігові причиною низки багатотисячних мітингів протесту проти комуністичного режиму. Січневі події в Чернігові увійшли в історію СРСР, якраз десь на останні її сторінки, під назвою “ковбасна революція”…
…Видатний історик Михайло Грушевський після знайомства з пам’ятками міста захоплено назвав Чернігів “Українською Равенною”, порівнюючи його із знаменитим італійським містом-пам’ятником. А не менш видатний байкар Леонід Глібов, котрий вчителював у Чернігові в чоловічій гімназії, колись спересердя охрестив місто “губернським хутором”.
Здається, на той час мали рацію обидва – у Чернігові до сьогодні співіснує стародавня шляхетна краса й велич із набутим пізніше провінціалізмом. Але нині Чернігів стрімко змінюється, і цього разу на краще. Нині це динамічне сучасне ділове місто, де суміщається відгомін сивих віків з ритмом життя двадцять першого сторіччя.
Будинки ХІХ ст.
Пожежна каланча. ХІХ ст.
ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ
Стисла біографія Чернігова у контексті історії України
Друге тисячоліття до Різдва Христова – перші поселення на території нинішнього Чернігова.
Сьоме сторіччя – Початок формування Чернігова як слов’янського міста-фортеці.
Дев’яте сторіччя – Чернігів і його володіння наприкінці століття входять до складу Київської Русі.
907 р. – Під цим роком уперше згадано про Чернігів у “Повісті временних літ”.
1024-1036 рр. – Правління князя Мстислава Хороброго.
60-ті роки одинадцятого сторіччя – Заснування Єлецького Успенського монастиря та Антонієвих печер.
Кінець дванадцятого сторіччя – Місто займає площу понад 200 гектарів (населення 25-30 тисяч осіб), і складається із таких історичних місцевостей: Дитинець, Окольний град, Третяк, Передгороддя та Поділ.
Жовтень 1239 р. – Монголо-татари захопили та вщент зруйнували Чернігів.
1358 р. – Чернігово-Сіверська земля підпадає під владу Литви.
1503 р. – Чернігів приєднано до Московської держави.
1618 р. – Чернігівщина відходить до Речі Посполитої.
1623 р. – Місто отримує Магдебурзьке право.
Червень 1648 р. – В ході Визвольної війни Чернігів звільнено від польської влади, утворюється Чернігівський полк.
1654 р. – Місто остаточно переходить під владу Росії.
1700 р. – Заснування Чернігівського колегіуму.
1750 р. – Пожежа знищила більшу частину міста.
1782 р. – Затверджено новий герб міста – на срібному полі – чорний орел під золотою короною, у лівій його лапі – золотий хрест.
1802 р. – Утворення Чернігівської губернії. Існувала до 1924 р.
1808 р. – У Чернігові мешкає 4,5 тисячі осіб – багато менше за населення багатьох міст губернії.
1838 р. – Виходить перше число газети “Черниговские губернские ведомости” (існувала до 1918 р.)
1846 р. – Чернігів відвідав Тарас Шевченко.
1861-1863 рр. – Виходила друком щотижнева громадсько-літературна газета “Чернігівський листок”, видавець та редактор Леонід Глібов.
1870 р. – Створено Чернігівську міську думу.
1877 р. – Засновано міську громадську бібліотеку. Виходить друком “Черниговская газета”.
1894 р. – Борис Грінченко засновує видавництво.
1902 р. – Відкриття музею українських старожитностей В.Тарновського.
1906 р. – Відкрито культурно-освітню громадську організацію “Просвіта”, очолену Михайлом Коцюбинським.
1916 р. – У Чернігові засновано товариство художників. Відкрито учительський інститут.
1918 р. – Створено видавниче товариство “Сіверянська думка”.
1925 р. – Населення Чернігова становило 37,5 тисяч осіб. Відкрито Чернігівський музично-драматичний театр.
1932 р. – Утворено Чернігівську область.
Вересень 1941- вересень 1943 рр. – Німецько-фашистська окупація міста.
1960 р. – Відкрито філію Київського політехнічного інституту.
1967 р. – Утворення Чернігівського національного архітектурно-історичного заповідника.
1983 р. – Засновано Чернігівський обласний художній музей.
Квітень 1986 р. – Чорнобильська катастрофа. Місто та область зазнали радіоактивного забруднення.
2006 р. – Населення міста становить понад 300 тисяч осіб.
Авторська стаття Андрія Павловича Глазового
Фото Романа Маленкова та Андрія Волкова
