Кобижча розташована північніше Бобровиці. Центр сільської ради. Кількість населення – 4400 осіб.
Цей населений пункт виник ще у домонгольський період. Перші офіційні записи про Кобижчу стосуються 1100 року.
Успенська церква (1875 р.)
Дуже цікавим є походження назви села. Примітивна легенда розповідає, що в селі якось нагодували голодну «вічну мандрівницю» Катерину ІІ. Вона так хотіла їсти, що постійно повторювала: «Каби ще». Але цій легенді вірити не варто – це суцільна вигадка. Найвірогідніше назва села пов’язана із давньоруським словом «коб» – чаклунство, відповідно «кобище», «кобижча» – дуже сильне чаклунство. Ймовірно в селі у давнину жили сильні чаклуни, ось і з’явилася назва.
В Кобижчі збереглася пам’ятка дерев’яної архітектури ХІХ століття – церква Успіня Богородиці. Збудували у 1875 році. Вже через 20 років було здійснено деякі перебудови. Загалом архітектура церкви дуже типова для дерев’яного культового будівництва другої половини ХІХ століття. Храм фактично шаблонний – одна баня й прибудована дзвіниця. Але все таки Успенська церква має дуже велику цінність, адже вона практично не закривалася у радянський період і до неї звозили начиння та ікони із закритих та зруйнованих церков. За своїм внутрішнім оздобленням це одна із найбагатших дерев’яних церков краю.
Текст та фото Романа Маленкова
P.S. Церква у Кобижчі згоріла – її більше немає. Але ще є земська школа. Далі текст Ігоря Дорожка фото Романа Маленкова.
Кобижча, село Бобровицького району Чернігівщини, за територією, з врахуванням хуторів – одне з найбільших в Україні, простягнулось на 8 кілометрів. А от за кількістю населення вже давно ні. Якщо в 50-х роках 20 ст. тут проживало до 30 (!!!) тисяч, то зараз лише близько 4 тисяч. Свого часу було і містечком, і волосним центром, і райцентром протягом 7 років. Наша історія про школу. Отже, початок XXст. Село велике (біля 3000 дворів, біля 12000 населення), дітей багато, шкіл мало (на тей час у Кобижчі діяла 4-класна школа, 2-класне земське училище та три церковно-парафіяльні школи – одна велика та дві школи грамоти). Тож ініціатором будівництва нової школи виступає місцевий пан Платон Грузовський, який збирає навколо себе меценатів – підполковника Ф.Неверовського, губернського секретаря О.Симоновського, інших небайдужих. Школа почала будуватись весною 1914 року, “довгобудом” не була), і вже восени нова двоповерхова чотирикласна школа прийняла перших учнів. В 1917 при школі відкрито двокласну гімназію, з 1918 – семирічка, з 1936 – десятирічка. Цікавий факт з історії школи: з першого випуску 10 класу в 1938 році з 28 випускників 22 стало вчителями. Під час німецької окупації тут розміщувалась комендатура, а на першому поверсі конюшня. Із постатей школи відмічу Марію Семенівну Самокиш, сестру відомого художника Миколи Семеновича Самокиша, твори якого ви, напевно, знаєте, писав він в основному кінні батальні сцени. В тому числі й на козацьку тематику. Коні у нього дійсно виходили чудово, й сам він про них говорив, що “навіть шкапа на скаку красива та мальовнича”. А от Марія Семенівна була призначена при відкритті школи в 1914 році заступником директора. Випускником школи був Григорій Трохимович Фень, відомий як автор пішохідного мосту в Києві. Зараз більш ніж 100-річна школа діюча, в ній навчається біля 300 учнів.
