Щоб потрапити в Макарівку, потрібно у центрі Бобровиці повернути ліворуч (якщо виїдете із Козельця). Дорога дуже погана, хоч і асфальтована. Та й знайти її непросто, тому раджу запитати місцевих мешканців. Але заради дерев’яної церкви, яка збереглася у Макарівці невеликі труднощі варто перетерпіти. Ця церква є унікальною, адже це одна з не багатьох культових споруд, які зводились у період більшовицького антирелігійного фанатизму на території Радянської України.
Церква Великомучениці Параскеви (1922 р.)
Село Макарівка розташоване за п’ять кілометрів від Бобровиці (на захід). Підпорядковане Бобровицькій міській раді. Кількість населення – 650 осіб.
Макарівська церква Великомучениці Параскеви має цікаву, хоч і досить просту архітектуру. Це великий одноповерховий хрестоподібний в плані будинок із надбудованою дуже широкою дзвіницею. Такі храми будували в добу Гетьманщини, але у ХІХ столітті синодальним обмеженням було заборонено українські архітектурні стилі в культовій архітектурі. У 1917 році, після падіння імперії, ці обмеження було відмінено.
Релігійна громада Макарівки тривалий час збирала кошти на будівництво церкви. І ось необхідну суму було зібрано. Й селяни почали будівництво храму. Вони наївно сподівалися, що потужний більшовицький антирелігійний прес не дістане їхнього невеличкого села й маленької нової церкви. І їхні сподівання справдились. Можливо більшовикам було не до того, а можливо вони просто не помітили цю подію, але у 1922 році церкву Параскеви було освячено. Вона збереглася до нашого часу й перебуває у прекрасному стані. Фантастика!
Особисто мені біля церкви згадався епізод із фільму Леоніда Бикова “В бой идут одни старики”. Там у звільненому від фашистів селі льотчики-червоноармійці біля багаття пригощають місцевих дітей печеною картоплею. У дітей якась дивна собака. Вони пояснюють: “Як німці прийшли, то всіх собак постріляли. А цю ми так ховали, так ховали, що вона і зовсім гавкати не вміє”.
Текст та фото Романа Маленкова
