Містечко Нижанковичі (Старосамбірський р-н) лежить на самому кордоні з Польщею. З львівською автостанції № 8 (біля залізничного Двірця) сюди о 7.00 годині відправляється бусик. Увага! Бус забивається так, що люди лежать навіть на колінах у тих, хто сидить. Забита і кабіна водія, а разом з ним на сидінні сидить дівчина, яка не влізла у двері. Це все задоволення продовжується 3 години. І ще, якщо дійсно захочете їхати, то місце в автобусі треба займати принаймні о 6.30. В іншому випадку ви або будети їхати всю дорогу рачки, або взагалі нікуди не поїдете.
Ну і головне: містечко знаходиться у прикордонній смузі. Треба мати при собі паспорт. Проте, наявність паспорта (чи, навіть крутого посвідчення, як у мене) не врятує вас від тимчасового затримання прикордонниками. Але про це пізніше.
І якщо все ж таки ви перебороли всі перешкоди на шляху до мрії, Нижанковичі подарують вам незабутні години щастя з великим “набором краєзнавця”: ратуша, палац, костел, оборонна церква, цвинтар, каплички і стара міська забудова.
Перші писемні згадки про містечко Краснополе (Краснопіль) – саме так колись йменувалися Нижанковичі, датуються 1377 – 1378. У 1431 році поселення отримало статус міста з польським правом, а у 1448 році польський король Казимир Ягайлович, посилаючись на попередні привілеї, перевів місто на Магдебурзьке право. У 1251 році він заснував римо-католицьку парафію та надав дозвіл на будівництво костелу.
Оскільки замку в Нижанковичах не існувало, його роль відігравав оборонний костел, який захищав місцевих мешканців від різноманітних зайд: татар, молдаван, турків. Крім татар, які зруйнували місто у 1524 та 1624 роках, місто грабували перемишльський староста Томаш Дрогойовський у 1601 році, власник сусіднього Добромиля Ян Щасний Гербурт у 1607 році та Юрій II Ракоці у 1657 році. У 1540 році костел було відбудовано після татарських нападів і освячено під титулом Пресвятої Трійці, Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, свв. Мартина, Миколая і Варвари.
Протокол візитації 1646 року Павла П’ясецького свідчить про те, що храм було відбудовано мешканцями міста і на той час його територія разом з плебанією була обведена валом. Про охоронний характер храму свідчили бійниці, які розміщувалися на другому ярусі південної прибудови у вівтарній частині, і яки на даний час замуровані. У 1730 році відремонтований храм освятив перемишльський єписков-помічник Андрій Пруський, а наприкінці ХІХ – початку ХХ століття храм відремонтували та добудували під керівництвом пароха Адама Пенкося. У 1910 році збудовано високу дзвіницю.
Пошкоджений під час Першої світової війни костел було відразу ж відбудовано. У 1932 – 1933 роки храм ремонтували за пароха Михайла Поправського. Після 1945 року костел перетворили на зерносховище, потім – на спортивний зал. Повернули святиню віруючим у 1989 році, а у 1991 році храм відкрили за участю єпископа-помічника Рафаїла Керницького. Протягом 1992 – 1994 років костел відремонтували, а у 2007 році оголосили санктуарієм Пресвятої Діви Марії.
Перша церква в Нижанковичах була вже у 1473 році. Існуючий оборонний храм Пресвятої Трійці збудовано у XVI столітті (за деякими даними – у XV столітті). Церква – дуже цікавий твір галицької архітектури: має кам’яну основу і дерев’яні наметові верхи. Верхи над навою і бабинцем мають по два заломи і завершуються цибулястими банями на низьких восьмериках. Здалеку видається, що бані вкриті дерев’яним ґонтом, але це ілюзія: під ґонт стилізувалася стара поржавіла бляха. Маленька баня вінчає і вівтарну частину.
Найцікавішою частиною храму є бабинець. З заходу він оточений дерев’яним опасанням на різьблених стовпчиках, а з півдня та півночі – вузькими мурованими добудовами до первісних наріжних контрфорсів нави. Другий ярус є дерев’яним і побудований у вигляді аркади-галереї, традиційної для народного дерев’яного зодчества Галичини.
Поруч з храмом – висока дерев’яна дзвіниця.
Серце містечка – побудована у 1759 році ратуша. Це, напевне, одна з найбільш неординарних ратуш в Україні. Її основа – це одноповерхова, майже квадратна в плані будівля. Вона майже не має декору. Серед маленьких прикрас – тільки лиштви вікон і протягнутий на їх рівні вузенький фриз, що залишився лише частково.
А основна фішка ратуші – шпиль, увінчаний фігурою оленя в натуральну величину – елементом гербу Нижанковичів. Напевно, олень мав виконувати функцію флюгера. Та, на жаль, ні ратуша, ні олень своїх функцій вже давно не виконують. До Другої світової війни у ратуші дійсно містився магістрат і пожежна частина. Після війни тут встигли побувати і бригада швидкої допомоги, і аптека, і дизель-електростанція. З початку 1960-х рр. приміщення ратуші переобладнали на гуртожиток Нижанковицького професійно-технічного училища. А зараз будівля порожня і руйнується на очах.
А олень… У 1980-х роках його вже зносило разом з вежею буревієм, після чого ці елементи ратуші відновили. Та на сьогоднішній день в оленя вже згнила задня частина. На жаль, надії на відновлення ратуші мало. Є лише невелике сподівання на обіцяний владою перехід “Нижанковичі – Мальговіце” під ЄВРО-2012 та на те, що він стане хоча б маленьким поштовхом до того, що містечко з його пам’ятками не вмре.
Будинок народного дому “Просвіта”.
На рік побудови храму вкаже флюгер:
За старою оборонною церквою Св. Трійці – стара вілла, в якій зараз знаходиться дитячий садочок:
Від центру на південь дорога веде до колишнього передмістя Вигадів. Колись це було окреме поселення, в якому стояли корчми і заїжджі двори, вигідно розташовані (звідси й назва) при дорозі до Нижанковичів. По дорозі на Вигадів є ще декілька цікавих старих споруд.
Загальноосвітня школа:
Пошта (колишня вілла з кельтським хрестом на фронтоні):
Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров) ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=1){kind=small}
andy_babubudu
