Бабинці – селище, розташоване за півсотні км від Києва у Бородянському районі. Нині тут близько 2800 мешканців, відоме воно із 1544 року. Не скажу, що поселення дуже цікаве, але дві цікавинки в ньому є – це склозавод, заснований у 60-х роках 19 століття, та садибний будинок Запольського, побудови початку 20 століття.
Садибний будинок Запольських та залишки пекарні.
Склозавод має старовинні корпуси, але ззовні їх обклали якимись сучасними матеріалами, тому й виглядають вони як сучасні. Може, десь всередині двору заводу ще є якісь давні будівлі – їх з-за огорожі не видно, а всередину ніхто не пустить. Дві великі труби нічим не обклали – вони дуже колоритні, й заради них варто витратити 10 хвилинок і під’їхати до заводу.
Якщо їхатимете у Бабинці з півдня, від Варшавської траси, то перша вулиця ліворуч (Лугова) приведе вас до садибного будинку Запольського. Це цікава і доволі велика будівля, збудована у стилі цегляного модерну, розбита в радянські часи на квартири. Нині це багатоквартирний будинок. Поряд збереглися залишки панської пекарні та ще декілька старовинних цегляних будинків – чи то колишні флігелі, чи стайні – сказати важко.
Історія Бабинців – це історія постійної зміни власників та постійного зубожіння селян. Так написано на сайті селищної ради. У другій половині 19 століття Бабинцями володів Родзянко, який, ніби то, тільки тим і займався, що п’яничив та грав у карти. Щоб заробити, він здавав в оренди землі, а частину продав, поміщику на прізвище фон Шен. Фон Шенів дуже багато, тому я не зміг точно визначити, якому саме, але зрозумів, що Запольський був його внуком, тому в селі, яке належало Родзянкам, знайшовся шматочок і для Запольського. А маєток Запольського першим ідентифікував та наніс на карту архітектор Іван Биков, за що йому велика дяка.
Текст та фото Романа Маленкова.
Склозавод.
