1. Києво-Печерська лавра – найбільший монастир у Європі і один із найбільших у світі. Від 11 століття він має площу у 22 га, і на цій площі розташовано близько сотні різноманітних будівель. Заснував Києво-Печерський монастир у 1051 році преподобний Антоній, і з того часу це була головна святиня східних слов’ян, що підтвердило ЮНЕСКО, включивши монастир у Список Світової спадщини і визнавши його шедевром людського творчого генія. Дзвіниця лаври є найвищою дзвіницею України – 96,5 метрів все таки.
2. Київська Залізна Баба, як її називають у народі – Батьківщина-Мати, є другою, за висотою, монументальною скульптурою Європи, і восьмою за висотою у світі. При висоті у 102 метри, вона на 9 метрів вище за статую Свободи, а вище за Залізну Бабу лише чотири Будди, два китайських імператори, Крішту Рей у Португалії та 240-метровий індус Патель.
3. Київська телевежа є найвищою решітчастою спорудою у світі й найвищою будівлею України. Її висота 385 метрів. Від фундаменту і до вершка телевежа складена із труб різної товщини (найтовща має в діаметрі 4 метри). Два послідовних ліфти можуть підняти на висоту у 329 метрів, а звідти вже мабуть драбиною треба лізти. Київська телевежа вища за Ейфелеву вежу на 60 метрів, але втричі легша за неї.
4. Станція київського метро «Арсенальна» є найглибшою у світу. Її глибина 105,5 метрів.
5. Вулиця Хрещатик має довжину 1300 метрів при ширині 75 метрів. Вона є найширшою та найкоротшою із центральних вулиць столиць Європи. Її майже повністю відбудували після того, як у 1941 році співробітники НКВС Хрещатик підірвали. Сучасний вигляд центральної вулиці Києва – плід творчості архітекторів Власова та Добровольського. У конкурсі приймав участь і проект видатного українського архітектора Володимира Заболотного, але високе керівництво відхилило його, через проукраїнську спрямованість. Якби тоді прийняли проект Заболотного – мали б ми Хрещатик у стилі українського необароко.
6. Серед міст Європи, а може й усього світу, лише у Києві є національний природний парк. «Голосіївський». 4,5 тисячі гектарів лісу повністю в межах міської зони – таким не може похвалитися жодна світова столиця.
7. Один із найвідоміших фільмів про Київ знято за п’єсою Михайла Старицького «За двома зайцями». Мало хто знає, але спочатку була п’єса Нечуя-Левицького «На Кожум’яках», яку попросив переробити та «пририхтувати до сцени» Михайло Старицький. «Драматичний комітет мені допоручив переглядіть Ваші «Кожум’яки» і виробить план, як би їх пририхтувать до сцени. Я зробив це і читав свій план, і його дуже хвалили; отож тепер засилаю його до Вас на санкцію…». Нечуй-Левицький «санкцію» дав, Старицький переробив, усім дуже сподобалось. Зберігся лист, в якому Михайло Старицький просить Нечуя-Левицького ставити і своє прізвище в авторах п’єси… «За двома зайцями» виходили із зазначенням двох авторів – Іван Левицький, Михайло Старицький (саме в такій послідовності). Але через деякий час Левицького, який створив, а не переробив, десь згубили.
Михайло Старицький до цього не був причетний, адже його тоді вже не було серед живих. І це не єдиний прояв загальної несправедливості до геніального і великого українського письменника Івана Нечуя-Левицького, який більшу частину свого життя прожив у Києві, любив Київ, писав про Київ. «Колосальне, усеобіймаюче око України» – так казав про Нечуя-Левицького Франко. На думку багатьох українських письменників 20 століття, саме Нечуй-Левицький є головним «вчителем» справжньої української мови, і можливо, головним українським автором прози серед усіх. В Києві є вулиця Нечуя-Левицького – в приватному секторі, недалеко від крематорію, є невеличкий надгробок на Байковому цвинтарі – ото й усі згадки про великого земляка. Про генія, який написав «Кайдашеву сім’ю» – краще українців не показував і не покаже ніхто. І нині, в 21 столітті, вони такі самі, як оті мешканці Семигор, і не дай Боже, грушу не поділять. Але схоже, що більшості киян байдуже, до українських геніїв. Чи ні?
Текст і фото Романа Маленкова
