Це от мабуть найбільш неоднозначний храм Подолу. Колись, проводячи екскурсію львів’янам, я навіть не знав що відповісти на їхні: «Яка краса. Що це за храм? Чому ми про нього нічого не чули?» Так це ж декорація, почав було я, але водночас і сам задумався – ну хіба це дійсно декорація? Так, історики від архітектури кричать, що це бутафорія, що потрібно було відбудовувати у формах українського бароко, ну і т.д. Але ж храм все рівно гарний, ще й стоїть на автентичному фундаменті, а хіба для туристів є велика різниця в тому, як його реконструювали, крім того формально це найстарший храм Подолу, а ще перша церква у Києві, зведена із цегли (плінфи) без каменю.
Церква Успіння Богородиці Пирогощі (XII, XV, XVII, XVIII, XIX століття, 1997-98 рр.)
Закладення першої Пирогощі (дерев’яної). Малюнок із літопису
Отже відразу про назву. Церква називається Богородиці Пирогощої (Пирогоща) ймовірно від назви візантійської ікони «Пірготісс» (віз. «вежа»), яку привезли із Константинополя, де вона зберігалася у вежі. Також існує версія, що храм звели купці, які торгували хлібом («пиріг» – хліб, «гощі» – купці).
Храм був збудований на Подільському торжищі. У письмових документах його будівництво згадується під 1132 роком, хоча деякі фахівці вважають що храм на цьому місці стояв і раніше, але був він дерев’яним, а в період правління Великого князя Київського Мстислава (сина Володимира Мономаха) та його наступника (і брата) Ярополка храм відбудували із цегли.
Сучасний вигляд храму
Фото кінця ХІХ та початку ХХ ст.
Храм звели у вигляді тринавної базиліки із трьома апсидами. Стіни прикрасили фресками, а підлогу мозаїкою. Храм Успіння Богородиці Пирогощі згадується у «Слові о полку Ігоревім», відповідно храм у ті часи був досить значущим для Києва. Але у 1240 році монголо-татари практично зруйнували його.
Понад два століття Пирогоща стояла запущеною напівруїною. Лише у 1474 році після капітального ремонту його освятили знову. Та не простоював він і 10 років, як його знову зруйнували – у 1482 році це зробив кримський хан Менглі-Гірей, який захопив Київ.
Відновлена церква Успіня Богородиці Пирогощі у 16-17 ст. стала головним храмом Подолу, а у 1613-1633 рр. вона виконувала роль кафедри Київських православних митрополитів.
Відомо що кафедральним храм став після того, як італійський архітектор Себастьяно Браччі провів реконструкцію – перетворив храм на п’ятибанний ренесансний.
У 18 столітті старостою Пирогощі був батько видатного архітектора Івана Григоровича-Барського, тому не дивно, що починаючи із 1752 року зодчий займався його реставрацією та добудував дзвіницю у стилі українського бароко.
Після пожежі 1809 року у церкві завалилася центральна баня. Відбудовували храм під керівництвом головного архітектора Києва Андрія Меленського, але він знову став одно банним – бічні бані було розібрано. Церкві надали класицистичних форм.
У 1835 році було розібрано п’ятиярусну дзвіницю, зведену Григоровичем-Барським – вона нібито заважала вуличному рухові. Над головним входом у церкву надбудували невелику дзвіничку в стилі ампір – вирішили не залишати храм зовсім без дзвонів.
Із приходом більшовиків храм Пирогощі був парафіяльним. У 1934 році, на короткий строк він знову став кафедрою митрополита. Того ж року почалися дослідження, які довели, що, незважаючи на численні перебудови і добудови, храм зберіг більшу частину своїх первісних стін. Але навіть це не зупинили більшовицьких вандалів – у 1935 році храм було зруйновано.
В 70-х роках минулого століття було проведено археологічні роботи, під час яких досліджували фундамент Пирогощі. Визначивши, що вік фундаменту понад 700 років вчені планували зробити обґрунтування відбудови храму. Але не склалося.
Лише у 1997-98 роках храм було відбудовано у формах, які повинні б нагадувати форми 12 століття. Одна проблемка – зображень і розмірів того храму не збереглося, а нова церква стала об’єктом нищівної критики – мовляв, чому не відбудували храм хоча б у барокових формах, або класицистичних останнього періоду, адже були і фотографії і плани…
Але як не крути – церква красива, і вона безперечно є окрасою Подолу. А у 2012 році було освячено нові розписи.
Текст та фото Романа Маленкова
