Лавра – одна з найбільших та найвеличніших православних святинь в Україні. Монастир Української православної церкви зі статусом лаври. Заснований в 1051 році, за князя Ярослава Мудрого монахом Антонієм як печерний монастир.
Лавра вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок чернецтву. Великий вклад зробив в побудову монастиря один з перших учнів Антонія – Феодосій (або Теодосій), за ігуменства якого зведено багато наземних будівель і головний собор. Впродовж століть монастир був центром місіонерства і просвітництва.
1 – Троїцька надбрамна церква. Вхід на територію лаври.
2 – Велика Лаврська дзвіниця.
3 – Успенський собор.
4 – Церква Всіх Святих.
5 – Церква Спаса на Берестові.
6 – Трапезна палата з церквою.
7 – Хрестовоздвиженська церква. Вхід у Ближні печери.
8 – Аннозачатіївська церква. Вхід у Дальні печери.
9 – Церква Різдва Богородиці.
А – Музей мікромініатюр.
В – Національний музей українського народного декоративного мистецтва.
С – Музей книги і друкарства України.
D – Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України.
Е – Музей історичних коштовностей України.
S – Сувенірні магазини.
V – Виставкові зали.
Червоним пунктиром окреслена територія діючого монастиря до 2000 року.
Частина І. Історія
У 1051 році за князювання Ярослава Мудрого і митрополичого служіння Святого Іларіона, почала своє існування Києво-Печерська Лавра. Преподобний Антоній, ігумен Есфігменського монастиря Феоктиста, що на далекій Афонській Горі, створив обитель спочатку як печерний монастир. Такий вклад не залишився непоміченим. До нього почали приходити за благословенням і духовними порадами люди. Часто навідувався до печерного монастиря князь Ізяслав, син Ярослава і його київська знать.
На іконах зображені Антоній та Феодосій
Їхнім коштом було споруджено наземний монастир та келії, коли печери стали тісні для братії, кількість якої швидко збільшувалась. У 1062 році преподобний Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам пішов у віддалену печеру, де перебував 40 років.
Після переведення преподобного Варлаама настоятелем до заснованого князем Ізяславом Свято-Дмитріївського монастиря, преподобний Антоній благословляє на ігуменство преподобного Феодосія, як найсмиреннішого і найслухнянішого з братії. Коли в монастирі було 100 ченців, Феодосій відрядив одного з іноків у Константинополь до скопця Єрефема, щоб переписати Студійский устав та принести його до Києва.
На основі Студійського та чернечього уставу і був укладений Печерський устав, якого згодом почали дотримуватись всі монастирі Київської Русі.
Важливої подією стало закладення і будівництво храму Успіння Божої Матері. Церква будувалася впродовж 15 років грецькими архітекторами та іконописцями. І була освячена в 1089 році митрополитом Іоанном. У розписах храму брав участь Аліпій, який вважається родоначальником відмінного від грецького іконного мистецтва. В 1091 році у храмі було встановлено мощі преподобного Феодосія. Преподобний Антоній похований в Ближніх печерах згідно його заповіту.
Багато хто з печерських іноків ставали місіонерами і вирушали на проповідь християнства. З Києво-Печерським монастирем було пов’язане літописання. Першим відомим літописцем був преподобний Никон, ігумен Печерського монастиря. Автором Печерського літопису вважається преподобний Нестор Літописець, який 1113 року закінчив свою “Повість минулих літ”
В ХІІІ ст. в монастирі було створено унікальний твір “Києво-Печерський Петерик”.
Печерська обитель, яка відігравала значну роль в об’єднанні східнослов’янських земель, була духовним, соціальним, культурним і просвітницьким центром, і славилася не лише на Русі, а й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії та інших країнах.
З початку 40-х років XIII ст. і до початку XIV ст. Києво-Печерська Лавра була свідком татаро-монгольського нашестя і разом з народом зазнавала бід. Золотоординські хани, які усвідомлювали значення Києва для східних слов’ян, усіляко перешкоджали відродженню міста. Від татарських набігів монастир, як і увесь Київ, дуже постраждав у 1399 р. і 1416 р.
Джерел, що повідомляють про життя Лаври в цей період, збереглося мало. Завдяки тому, що Чингизхан і його спадкоємці, за особливостями свого вірування (вони шанували божества різних релігій), виявляли віротерпимість, є підстави вважати, що життя і богослужіння в монастирі не припинялися. Відомо, що в 1251, 1274 і 1277 рр. до Києва з Греції приїжджав митрополит Кирило. Він здійснив у Софійському соборі хиротонії єпископів для Володимира-на-Клязьмі та Новгорода.
Зображення Києво-Печерської Лаври та Успенського собору на 10 гривневих купюрахВ 1284 р. митрополит Максим скликав Собор єпископів і пізніше сам висвячував єпископів.
У середині XIV ст. починається литовська експансія на Україні. Хоч Литовський князь Ольгерд, якому підпорядковувалися Київські землі, сповідував спочатку язичницьку віру, а після прийняття Кревської унії (1385 р.) між Литвою і Польщею почалося посилене насадження католицизму, Печерська обитель жила в цей період повнокровним життям. Про це свідчить те що юнак Арсеній, родом із Твері, який прийняв постриг у другій половині XIV ст., «… возрадувався духом, коли знайшов у Києво-Печерському монастирі іноків, які сяяли доброчесністю, як зірки на тверді небесній, і намагався наслідувати їх, протягом багатьох років проходив різні ступені послуху…».
Печерський монастир справив певний вплив і на розвиток Церкви в суміжних російських землях у тяжкий для них час. Так, у другій половині XIV ст. пострижений у ченці у Києво-Печерському монастирі Стефан, Мохринський Чудотворець, заснував неподалік від Москви Мохринський, а у Вологодській землі – Авнезький монастирі. Тверський єпископ Арсеній заснував у своїй єпархії Жовтоводський Успенський монастир. Наприкінці XV ст. печерський постриженик Кузьма Яхромський заснував монастир на р. Яхромі у Володимирському повіті (під Москвою).
У цей період Печерський монастир користувався такою славою, що нерідко руські князі приходили до Лаври й залишалися жити в ній назавжди, причому дехто з них уславився як подвижник. Зокрема, тут у 1439 р. прийняв чернецтво з ім’ям Феодосій відомий полководець князь Федір Острозький, який передав обителі свої багатства.
Наприкінці XVI ст., долаючи різні труднощі, пов’язані з окатоличуванням українських земель, а також втручаннями у внутрішнє життя Лаври короля і магнатів, обитель активно відроджується: відбудовує храми і купує нові землі. І хоча монастир вже не мав тієї колишньої слави, що була в перші віки його існування, він залишавться одним з найвизначніших духовних, просвітницьких і культурних центрів України. Нова хвиля відродження Печерського монастиря, зростання його духовного авторитету почалося в період боротьби з унією, коли обитель очолювали, кожен свого часу, такі видатні діячі, як архімандрити Никифор Тур, Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, Св. митрополит Петро Могила, Інокентій Гізель та інші. Так, з ім’ям Єлисея Плетенецького пов’язаний початок книгодрукування в Києві. Першою виданою в друкарні Києво-Печерської Лаври книгою, що дійшла до наших днів, є «Часословець» (1616-1617 рр.). У 1680-1690 рр. у Лаврі інок Батуринського Крупицького монастиря, майбутній святитель Димитрій Ростовський, складає «Житія святих».
Фото Маленкова Ростислава
