Люблю розвінчувати імперські і совкові міфи про Україну реальними незаперечними доказами.
Одне із таких цікавих відкриттів – докладна, на свій час геніальна, карта 1613 року з Амстердаму.
В ті часи, дуже коштовна і надзвичайно відповідальна справа. Фундаментальну роботу над нею розпочав литовський князь Миколай Криштоф Радзивіл ще у 1586 році, щойно отримав княжий стіл, відправивши експедицію на чолі з Мацеєм Струбічем та Томашем Маковським дослідити князівство і навколишні землі. Вже в 1603 році були перші публікації, які не збереглися до наших днів.
Київ і Україна – обведені червоним
В тому ж примірнику, який зберігся (від 1613 р.), робота картографа була настільки скрупульозною та достовірною, а малюнки гравера – настільки витонченими, що він вважається одним із найяскравіших явищ у розвитку європейської картографії XVII ст. і залишався основним джерелом географічних знань про регіон наступні десятки років. Карта містить величезну кількість назв міст, сіл, річок, озер, територій України. А найголовніше, карта Радзивіла стала одним з перших європейських картографічних джерел, де використана назва «Україна» для наших земель.
В розробці брали участь, в т.ч.: український князь Костянтин Василь Острозький (1526–1608), церковний та суспільно-політичний діяч Йосиф Верещинський (близько 1530–1598), математик Якуб Босґрейв (близько 1548–1623). Можливо, були залучені українські вчені Острозької школи, яка тоді була досить потужна.
Відомо, що у різних письмових джерелах назву “Україна” до наших історичних земель використовували ще раніше, позначаючи так майже в усіх випадках території, які і сьогодні є Україною. Але в картографії це одна з перших згадок, якщо не перша.
Від того така цінна та цікава.
Україна на європейській мапі 1613-го року. Тут в кращій якості
Вже в 1603 році іноземним картографом було використано назву, яка була почута від самих місцевих мешканців, а тому вперше для іноземців на мапі з’являється: “Volynia Vlterior quae tum Vkraina tum NIS ab aliis vocitatur”.
З допомогою Oleksandr Malyshev, а також польських історичних описів карти, я спробував це перекласти як: “Волинь тогобічна, що тепер зветься Україною, а часом, іншими людьми, Низ”. Щодо другої підназви є просте географічне уявлення, з центричної позиції тогочасної столиці, Вільнюса, відносно якого українські землі були південніше, тобто вНИЗ по карті/течії ріки. Або власної самоназви, яку використовували українські козаки, що землі вНиз від Києва, за порогами, могли так називати. Як ми знаємо, вживаною є назва: “Військо запорізьке низове”, як опис нереєстрових козаків, з дислокацією за порогами Дніпра.
Але не лише цим цікава мапа. Адже на ній легко вгадуються, наприклад, назви річок: Dziesna, Borustenes (Dniepr), Stuha, Ros інші біля Києва (Kijouia), Вишгорода (Wijshorod) і Тріпілля (Trzupole)… Позначені державні кордони між Річчю Посполитою, Сіверським князівством, Курляндським князівством, Лівонією, Московським князівством, а також межі земель, воєводств, князівств.
Деяким друзям я висилав в приватні збільшені скріни назв міст, де вони народились, або живуть, та які позначені на мапі віком більше 407 років. Там і БілаЦерква, і Білогородка, і Канів, і Пирятин, і Черкаси, і Володимир, і Хмельник, і Острог, і Тернопіль, і Львів…
Якщо ми поглянемо на цю мапу уважно, то знайдемо, що українські річки (гідротопоніміка), міста, та навіть історичні кордони земель майже не змінились, є пізнаваними і знайомими. Багато цих назв походять з більш давнього минулого, пережили як Орду, так і погроми суздальских завойовників, які в 1169 році розграбували Київ.
Написано про Черкаси, козаків, Хортицю, Томаківку, дніпровські пороги…
Додатком до описаної вище, є окрема карта течії Дніпра від Черкас до гирла в Чорному морі (третє моє фото), що є не тільки її першим детальним картографічним описом, а взагалі найкращим давнім зображенням річки. Крім назв населених пунктів, річок, озер, карта течії Дніпра має додаткові історичні тексти, або пояснювальні «глоси». Згадані і Хортиця і Січ, яка тоді була на Томаківці. Один з текстів на карті Дніпра окремо описує і знайомить іноземців з таким явищем і поняттям, як «козаки» (De Kozacus). На свій манер, так як змогли зрозуміти і описати 🙂
Тут варто нагадати, що в наступні роки вся Європа знатиме про козаків, слава про яких лунатиме аж до Атлантичного океану. Про це буде одна з моїх наступних статей.
На сьогодні, єдиний екземпляр карти в оригіналі зберігається в головному приміщені музею Carolina Rediviva бібліотеки Uppsala University Library (Швеція) – розміром 920х1120 мм, на тканині. Є подібні екземпляри у Львові, в Національному Історичному музеї Республіки Білорусь, в Литві, Польщі. Оскільки не тільки для України, але і для кожної з цих країн мапа є важливим історичним джерелом знань.
Серед ключових картографів українських земель у зазначений період: князь Радзивіл, Нікола Сансон, Фредерік де Вітт, родина Блау, Мозес Пітт, Йоган Гоманн, Матеус Зойтер, а найбільш скрупулезною роботою, крім описаною мною карти від 1613 року, вважається “Опис України” (1648-1651 р.р.), який став результатом 17 років роботи в Україні французького інженера Гійома де Боплана. Саме “Опис України” сформував європейське сприйняття країни протягом XVII–XVIII ст. (фото 4). Про неї відомо набагато більше.
Загалом, в ті часи розуміння місця України на мапі світу не піддавалось сумніву. Як і назви цієї території завжди сприймались досить однозначно: Русь/Рутенія/Україна – земля, яка багато в чому повторює нинішні кордони України. У європейців не було непорозумінь з цього приводу. Вони з’явились лише з XVIII ст., та і то не у європейців, а країни, яка прагнула стати імперією, а тому захотіла самовільно загарбати собі історичний спадок нашої країни і назву “Rusia/Russia”, до яких не мала жодного стосунку.
Автор: Ігор Полуектов
