Вулиця Воровського вважається однією з найгарніших у Києві. Але зараз розповідь не про неї, а про один із будинків розташованих на цій вулиці. Його нинішній номер 26 (раніше вулиця називалася Бульварно-Кудрявською і номер був іншим) і це одна із небагатьох київських пам’яток архітектури збудованих у стилі ренесанс (неоренесанс).
Збудували цей будиночок у 1895 році за проектом інженера А.Белюбського. Замовником було Київське товариство сприяння початковій освіті (зберігся напис на фасаді – Киевское общество содействия начальному образованию), яке відкрило тут Народну аудиторію. Заклад повинен був знищувати неписьменниість та безграмотність серед міської бідноти.
У 1909 році будинок перебудував відомий архітектор Валеріан Риков (автор надбудови Національного банку, прибуткового будинку Іссерліса та ін.). Саме тоді споруда стала ренесансною (мабуть, точніше сказати неоренесансою). Її пофарбували у динамівські кольори (біло-блакитні) та вкрили ліпниною та картушами. Цікаво, що Риков, на знак поваги до народної освіти, відмовився від гонорару за будівлю. Відтоді заклад почав називатись Будинком народних читань.
До 1918 року в будівлі проводили різноманітні лекції для дорослих (у будні дні) та концерти (у вихідні). Періодично тут виступали із безкоштовними концертами Микола Лисенко та його учні.
У 1918 році в будинку Народної аудиторії почав діяти молодіжний драматичний театр. Пізніше (у 1921 році) будівлю зайняв пересувний районний театр імені Лесі Українки, а ще пізніше тут отаборився клуб залізничників (от де тільки ці залізничники не робили своїх клубів).
В радянські часи внутрішнє планування Народної аудиторії повністю змінили. Велику залу, де раніше проводились лекції забудували. Просторі приміщення розділили стінами і перегородками. Від архідектурного минулого будівлі залишився тільки декорований фасад. Але який фасад… Із 70-х років минулого століття у будівлі розміщений один із корпусів інституту Гіпроцивільпромбуд.
Текст та фото Романа Маленкова
