“Дванадцять миль від Львова, між Підкаменем і Залозцями, лежить маленьке, більше до села подібне містечко, яке називається Маркопіль”. (цитата)
Село (бувше містечко) Маркопіль Бродівського району Львівщини засноване 1628 року Яковом Собеським, шляхтичем, державним, політичним і військовим діячем Речі Посполитої, батьком майбутнього короля Польщі Яна ІІІ Собеського. Саме на його кошти у 1634 році було зведено Золочівський замок в його сучасному мурованому оборонному форматі. Половину свого життя Яков Собеський провів у походах, в тому числі на Москву у 1618 році, під час облоги якої, під стінами Московського кремля, отримав поранення. Як впливовий і багатий шляхтич, був власником кількох міст: Поморяни, Золочів, Зборів, Озерна, багатьох сіл, львівського палацу Корнякта. Як посаг за дружиною до його маєтностей також відійшли Жовква та кілька волостей з містечками та селами.
Церква Різдва Богородиці.
Село він назвав на честь свого старшого сина Марка, який саме народився.
Того самого Марка, що був старшим братом майбутнього короля Польщі з 1674 року (учасника воєн проти Богдана Хмельницького (облога Замостя, битви під Зборовом, Берестечком, Жванцем, та який хоч і відновив козацтво на Правобережній Україні, але ж і уклав 1686 року вічний мир з Москвою, який закріпив поділ України).
Того самого Марка, який й сам був активним учасником воєнних дій та вже в молоді роки брав участь у Зборівській битві 1649 року та у Берестецькій битві 1651 року.
Того самого Марка, який разом із іншими вояками Речі Посполитої, що потрапили у полон до татар після битви під Батогом 1652 року, був, разом з іншими, викуплений Богданом Хмельницьким і тут же страчений, як помста за Берестечко, та похований біля Троїцького костелу у Кракові.
У 1648-1649 роках село було повністю спустошене.
Після смерті Марка Собеського Маркополь перейшов до його брата Яна (поки ще не короля). Від середини ХІХ ст. Маркополь був у власності графа Володимира Дідушицького.
В Маркополі був і замок. Перша згадка про замок в актових книгах датується 1688 роком, з 1717 року ведеться мова про двір, а від 1736 року замок або двір вже не згадуються. До наших днів збереглися лише земляні оборонні вали замку.
А от церкви в селі мені стали до вподоби.
Стара дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці 1763 року побудови згоріла в 1886 році. Нову муровану на місці старої за сприяння пороха Івана Кулицького звів за проектом відомого архітектора Юліана Захаревича будівничий Ставарський у 1892-1896 р.р. Збудована вона в стилі еклетики з використанням візантійських та румунських елементів. Перед першою світовою війною стіни церкви розписав львів’янин Антон Манастирський. У 1904 році Маркопіль і церкву відвідав у своїй візитації Митрополит Андрей Шептицький, в честь цієї події у 2014 році встановлено дошку з відповідним написом.
Церква Вознесіння Господнього.
Друга церква, Вознесіння Господнього, знаходиться аж за селом, на пагорбі за ставком, посеред цвинтаря. Є в ній чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, до якої з молитвами про допомогу приїзжають люди навіть здалеку.
А історія, що переказує народ, така. На місці церкви в давнину було село Ретвяни. Під час нападу татар, на високій липі посеред села з’явилася Божа Матір, яка вказала селянам сховатись в лісі. Так вони і зробили і врятувались, а село було знищене нападниками. Саме село вже не відновлювали, але в 1749 році на місці липи спорудили церкву (попередницю діючої), та придбали достовірну копію ікони Богородиці. З тих пір образ неодноразово допомогав людям, про що є свідчення в довоєнних актах.
Сама церква, як “дуже убога, стара, спорохніла”, що не має іконостасу та царських воріт, але “з чудотворною іконою Пресвятої Богородиці”, описана у виданні “Городок Маркополь”, надрукованому у Львові в 1871 році.
Деякий час Вознесенська церква навіть виконувала фунції парафіяльної, в період між спаленням в Маркополі в 1886 році старої церкви та будівництвом в 1896 році нової Богородицької.
Коли під час виру першої світової війни церкву було знищено, небайдужа парафіянка Текля Когус зберегла ікону Богородиці, забравши її до села.
Нинішня Вознесенська одноверха дерев’яна церква була збудована на початку 30-х років ХХ ст. старанням священика Богдана Ковальського, до неї ж перенесли і ікону Божої Матері.
Храм затишний, нічого лишнього, як і повинно бути у цвинтарній церкви, біля якої знаходять останній спочинок…
Текст та фото Ігоря Дорожка.
