Село Вербівчик Бродівського району Львівщини. Перша згадка про село 1463 року, й називалось воно Озерне. Як і багато інших сіл, за час свого існування зазнавало татарських спустошень та відносних злетів. Назва походить, як і в сусідньому Орихівчику, від неабиякої кількості певної рослинності, що превалювала в даній місцевості: в Орихівчику – горішини, у Вербівчику, в долині річки – верби.
Є в селі своя церква, Воскресенська, 1879 року побудови, знаходиться на цвинтарі, на краю села.
На мій смак, досить типова, не дуже примітна, що нічим таким особливим не виділяється, хоча і є пам’яткою архітектури місцевого значення за N1555-М. У мене спочатку були навіть сумніви про розміщення інформації про неї та світлин. Змінити думку спонукали дві речі. І пост буде більш не історичний, а спостережницькій.
1. Коли я відвідав село у 2016 році, то поставив відмітку “Ц.мур.”, тобто церква мурована. Який же був мій подив, коли в реєстрі пам’яток по Львівській області, Бродівського району прочитав, що церква “(дер.)”. Чи то мене вже зір підводить, чи то так майстерно дерево вдягнули в цементну шубу, чи то помилка в реєстрі, але і Віктор Громик в своїй праці “Дерев’яні церкви Львівської області”, в якій зібрані та описані всі 770 дерев. храми Львівщини, цю церкву не згадує.
2. Завжди намагаюсь відшуковувати старі світлини об’єктів, щоб порівняти, як час та людьська діяльність (чи бездіяльність) впливала на стан та вигляд об’єктів. Так от, порівняв з тією, що є у Вікіпедії. Бачимо, що раніше все виглядало затишніше, бо церкву оточували сосни, і вона спокійно жила під їх затінком. Кому заважав цей затишок? Нема вже тих сосен, зато є обмощення, й вигляд, що стоїть храм на пустирі. А от пам’ятники на цвинтарі, як завжди, вражають.
Останнім цвяхом стала минулорічна реставрація, відео про яку знайшов на Ютюбі.
Так, по багатому. Покрівлю змінили, бані, хрести. Але ж знову – в позолоті(. І при цьому ж храм не УПЦ МП, а УГКЦ.
Сумно…
Текст та фото Ігоря Дорожка.
