Дрогобич та його неймовірна церква

Так і хочеться сказати – Дрогобич один із… Так-так, а із чого із?.. Тут варто гарно замислитись. Який же він, і з чого? Єдине, що зразу приходить на думку – другий за кількістю мешканців після Львова у області - 100 тисяч все таки, прямо як у Карпенка-Карого. Пам’яток повно, церква із Світової Спадщини ЮНЕСКО, готика, справжнісінька, а не «нео», висока ратуша, на яку можна піднятись, віденська сецесія, Котермак і Бруно Шульц, Іван Франко, нарешті. Все звучить супер, але туристів негусто…

Костьол Святого Бартоломея. Середина 15 ст.

Церква Святого Юра - об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО

Міську ратушу звели у 1920 році

Коли їдеш із Польщі й потрапляєш у Дрогобич – не відпускає якесь дивне відчуття… Виникають асоціації з двома автомобілями «BMW», один з яких тільки забрали із мийки, а інший приїхав десь із лісу чи поля. Чистенький і блискучий та брудний і запилюжений. Однакові ніби автівки, але такі різні. Перемишль, в якому мешкає 60 тисяч, і Дрогобич, в якому живе 100 тисяч – два боліди з одного концерну, схожі й не схожі.

Відразу скажу – Дрогобич подобається, він дуже класний, навіть не зважаючи на вкраплення совдепівської безликої сірості, на значну кількість недоглянутої старовини, на унікальний шпихлір (гамазей), який понад 200 років зберігав для містян зерно, а нині вони просто плюнули на нього – пам’ятка національного значення нині має лише стіни – дах завалився… Дрогобич унікальний. Я не бачив в Україні жодного іншого міста таких розмірів, яке б мало таку неймовірну кількість красивенних, довершених будинків. Переважно це двоповерхові, в минулому розкішні, вілли, нафтовиків, які мали промисли у сусідньому Бориславі. Ці вузенькі вулички потрібно пройти усі, ніби ліс мисливській собаці, яка іде зиґзаґом, не минаючи жодного куточку, жодної деталі чи маскарону – отримаєте нескінченну насолоду.

Дрогобич – місто дуже давнє. Коріння його ховається десь в ХІ столітті, коли почався тут добуток білого золота – солі, який триває і нині – дрогобицька виварена із земної ропи сіль, є у місті в магазинах, а випарюють її на підприємстві, яке є найстарішим у країні у своїй галузі. От і в часи руських князів в Дрогобичі добували сіль – про це згадується у Києво-Печерському патерику під 1106 роком.

Найстарішою будівлею міста є величезний готичний костьол Святого Бартоломея, який звели у 1450-ті роки – нині споруда перебуває у чудовому стані, як і потужна дзвіниця (перебудована із давньоруської оборонної башти), розташована неподалік, але гарно розгледіти, не кажучи вже, щоб сфотографувати храм, дуже заважають дерева. Ну де воно бачено, щоб така унікальна пам’ятка обросла деревами, ніби паркова ротонда, а міщани вважають, що так і треба – то ж легені планети, а ще на них у давні часи вішали злочинців.

Кафедральний собор Святої Трійці

Собор Святих Петра і Павла

Дзвіниця, перебудована із давньоруської сторожової башти.

У ті ж 1450-ті у місті народився Юрій Котермак (Дрогобич) – відомий вчений, ректор Болонського університету, перший український автор друкованої книги

Від часів Польщі та Австро-Угорщини тут залишились храми, освітні та навчальні заклади, в’язниця, житлові будинки, але найцінніші пам’ятки Дрогобича – дерев’яні церкви  - Воздвиженська і Святого Юра (на тій же Зварицькій вулиці є ще дерев’яна П’ятницька церква, але її 1815 рік якось не вражає).

Церкву Воздвиження Чесного Хреста завершили у 1613 році і вона вважається одним із еталонів галицької дерев’яної архітектури, і бути б їй у Списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, якби не стояла б вона на території пожежної частини (зведеної недолугими совдепами), і якби не було поряд церкви Святого Юра, про яку ми мусимо розповісти окремо, адже це один із найбільш видатних шедеврів дерев’яного зодчества в Україні.

Дрогобицькі синагоги

В ХІХ та в першій половині ХХ століття більшість серед населення Дрогобича, як і в усіх галицьких містах, складали євреї. Від того часу зберіглося дві синагоги, одна з яких була хоральною і має неабиякі розміри. Її зовсім недавно пореставрували, й тепер думають що з нею робити.

Ще один туристичний магніт Дрогобича – Бруно Шульц. Це письменник єврейського походження, який писав польською та німецькою мовами. За рівнем таланту та мистецькою цінністю творів, критики порівнюють Шульца із Марселем Прустом та Францом Кафкою. Під час фашистської окупації України, німецький покидьок застрелив Бруно Шульца двома пострілами в голову.

Не так давно прошуміла історія, про те як ненависник всього українського, колишній міністр освіти Дмитро Табачник, вивіз у Ізраїль фрески Шульца, знайдені під тиньком, у кімнаті де він мешкав. Але не будемо вдаватись у подробиці. Нині у Дрогобичі є музей Бруно Шульца, розташований у будівлі педагогічного університету.

Дрогобич із ратуші

Церква Святого Юра

Церква Святого Юра в Дрогобичі є найбільш цінним представником бойківської дерев’яної архітектури в Україні, і взагалі одним із кращих дерев’яних храмів країни. Особливо вражають розписи храму – примітивні на перший погляд, але насправді глибокі і неосяжні. Вони повністю вкривають внутрішній об’єм храму – навіть сволоки.

В Інтернеті часто можна зустріти версію про перенесення церкви Святого Юра у Дрогобич із прикарпатського села Надіївки – мовляв храм, збудований у XV столітті, виміняли у на сіль і перевезли на волах у передмістя Дрогобича Горішню Браму. Але нині доведено хибність цієї версії. Останні дослідження визначили, що при будівництві дрогобицького храму, дійсно використовували бруси із надіївського храму, але вони складають не більше третини від загальної кількості, тому вважати дрогобицьку церкву надіївською не можна. 

Бойки – етнографічна група українців, які заселяють північні та південні схили Карпат від річок Лімниця та Тересва на сході до Ужа та Сяну на заході. Переважна частина території мешкання бойків нині в Україні, але є землі, де жили бойки і на польській та словацькій територіях. Бойків дослідники вважають нащадками кельтського племені бойїв, яке мешкало на територіях нинішніх Чехії та Австрії, а також слов’янського племені білих хорватів. Центром нинішньої Бойківщини прийнято вважати місто Турку, а найбільш видатними архітектурними витворами бойків в Україні вважають дерев’яні храми у Маткові та Дрогобичі.

Церкву Святого Юра звели у 1656 році в традиційному бойківському стилі (хоча Дрогобич лежить на межі Бойківщини й Галичини, і сусідня церква Воздвиження Чесного Хреста зведена у галицькому стилі) із трьома верхами, вкритими ґонтом. У 1678 році неподалік від церкви збудували дзвіницю.

Церква має квадратну головну наву та дві гранчасті бічні. Над бабинцем розташовані хори із відкритою аркою-галереєю та Введенською каплицею. Сходи на верхній ярус піднімаються з-під вуличного накриття, від ганку.

Стінопис інтер’єрів храму виконаний артіллю майстрів під керівництвом Стефана (Поповича) Маляра із села Медики (нині територія Польщі). Розписи здійснювали у різні періоди. Відомо, що іконостас виготовили у 1659 році й ікони для нього виконав той самий Стефан. Нави розписували ті самі майстри, ймовірно, ще раніше, на що вказує спільність стилів з іконостасом. Також, припускають, що серед портретів ктиторів храму є автопортрет самого Стефана. Восьмерик та верх храму розписували у 1678 році вже інші майстри, хори – у 1691 році, каплицю – у 1711-му, а бабинець ще через три роки. Виглядає небаченим дивом, що стінописи збереглися до нашого часу – понад три століття вони вражають своєю відвертістю, майстерністю та неймовірною енергією. Небачені чудовиська, багатоголові гідри, відрубані голови та бідолашні грішники – подібні сцени із Страшного Суду можуть бути типовими для румунських храмів, але у нас їх побачиш нечасто. Всередині церкви Святого Юра відчуваєш себе у відкритій книзі, яку хочеться читати і читати.

В Дрогобичі є музей «Дрогобиччина», а в ньому відділ дерев’яної архітектури, частиною якого і є церква Святого Юра. Богослужіння в ній відбуваються лише у найбільші свята. 

Із червня 2013 року неймовірний храм у Дрогобичі є об’єктом списку Світової спадщини ЮНЕСКО, серед 16 дерев’яних храмів Карпатського регіону України і Польщі.

Текст та фото Романа Маленкова і Сергія Щербія

Церква Воздвиження Чесного Хреста зведена у 1613 році.

Церква Святої Параскеви (1815 рік).

 

Дрогобич та його неймовірна церква
49.351862, 23.508167 Дивитись на карті: Google Maps