Колишній костьол босих кармелітів, можливо, не найпершим звертає на себе увагу серед пам’яток центра Львова, але точно не губиться серед них. Нехай він не такий великий як латинська катедра, не такий довершений, як руська церква, і не такий загадковий, як монастир бернардинців. Але, як на мене, він еталон католицького (чи то європейського) храму – великий об’єм центральної будівлі та дві симетричні вежі. Ще з дитинства я думав, розглядаючи костьол Браницьких у Білій Церкві, що залог потрапляння у вищу лігу (у тих моїх дитячих мізках) культових архітектурних споруд – це гарні симетричні вежі. Без веж костьол – звичайний будинок, нехай і гарно декорований (і то не завжди). Яким же було моє розчарування, коли я побачив несиметричні вежі головного собору Кракова, а у головному соборі Львова вежа взагалі виявилась одна-однісінька… І тоді ми попрямували до вулиці Винниченка і я побачив костьол монастиря кармелітів босих (я цього звичайно тоді не знав). Ну нарешті. Оце те що треба… Пізніше я змінив свою думку стосовно веж, для мене вони перестали бути головним атрибутом. Але…
Так зараз виглядає костьол (церква Святого Михаіла)
А так він виглядав із 1839-го по 1906-й роки
Відразу впадають в очі дві стрункі вежі костьолу монастиря босих кармелітів, симетричні, із гострими шпилями. Здалеку вони виглядають легкими і тендітними. Впритул – важкими і масивними. Як і весь монастирський комплекс (досить чималий, але типовий для міського монастиря 17 століття). Тут є велика храмина, келії, мури, внутрішні дворики. Будівлі та їх елементи гармонійно доповнюють одне одного, формуючи загальне враження. Таким, мабуть, і має бути католицький монастир.
Костьол монастиря босих кармелітів дуже схожий на трохи старіший костьол монастиря домініканців (Марії Магдалини), в якому нині органний зал. Вони як брати Клички – і схожі, і різні водночас (хоча більше схожі ніж різні).
Будівництво монастиря ордену босих кармелітів розпочалося у 1634 році (дивно, але цього ж року почали будувати монастир цього ж ордену у Бердичеві). Хоча босі кармеліти з’явилися у Львові років на сто раніше, але землю під свій кляштор їм вдалося вибити лише у 1633-му.
Монастир будувався за межами міських мурів, тому він сам був своєрідною фортецею, яка доповнювала міську фортифікацію. Автором первісного проекту вважається архітектор італійського походження Ян Покорович.
Будівництво тривало повільно. Часто його зупиняли військові сутички та війни (то козаки, то татари, а у 1704-му навіть шведи). Будівництво ніяк не могли завершити, а вже доводилося проводити реставраційні роботи.
Тривалий час монастир виглядав досить аскетично. У 1784 році його передали реформаторам, а ще через п’ять років – кармелітам черевичковим (тім що не були босими). Цей орден сповідував значно менш суворі правила, тому відразу почав змінювати зовнішній вигляд монастиря, і, зокрема, костьолу.
Зараз собі важко уявити, але тривалий час костьол не мав веж. Перша з’явилася лише у 1829 році, а другу закінчили будувати аж у 1906-му. Таким чином будівництво монастиря тривало понад 270 років.
Внутрішнє оздоблення костьолу дуже розкішне. Відразу звертає на себе увагу розпис куполу – він величезний і помпезний. Ангели і святі на тлі блакитного неба просто притягують погляд. Розписи були виконані ще у 30-ті роки 18 століття італійським майстром Джорджо Педретті та його учнем Богданом Мазуркевичем.
В радянські часи монастир було ліквідовано. У костьолі розмістили склад цукерні, а у келіях – гуртожиток. У 80-ті роки минулого століття костьол був складом будівельних матеріалів. Лише у 1991 році святиню повернули вірянам. Правда вже не кармелітам, і взагалі не римо-католикам – а греко-католикам. Почалася реставрація. Костьол перетворився на греко-католицьку церкву Святого Михаіла, якою опікуються ченці Студійського Уставу УГКЦ.
Закінчуючи коротку оповідку про колишній кармелітський кляштор, хочеться знову порівняти історичний ансамбль Львова із пазлом. Кожна частинка тут є гармонійною і необхідною. Тому без монастиря кармелітів босих пазл Львова був би зовсім неповним.
Текст та фото Романа Маленкова
