Цей храм не віднесеш до найвідоміших у Львові, хоча він великий і красивий (останнє твердження суб’єктивне). Не дуже старий (1900 рік), зведений в нехарактерному для епохи стилі – будували його в період модерну, а вийшов він такою собі неокласикою – він не вважається архітектурною перлиною. Так кажуть історики від архітектури та мистецтвознавці, а від їхньої думки багато що залежить. Та і розташований він за межами середмістя, тому туристи його практично не бачать. Але, на мою думку, його маловідомість пояснюється виключно тим, що він стоїть у Львові, де стільки шедевральних церков, що й запам’ятати всі складно. Якби він стояв десь у райцентрі – обов’язково був би туристичним об’єктом. А так…
Храм святого апостола Андрея Первозванного стоїть на вулиці Шевченка (№ 66). Раніше ця вулиця називалася Янівською, адже служила початком дороги до містечка Янова (нині селище Івано-Франкове Яворівського району). На самому початку ХХ століття тут збудували монастир для католицького ордену реформатів: із келіями, семінарією та костьолом. Костьол був освячений на честь Святої Родини. Слід зазначити, що бані він мав не такі як зараз – теперішні надбудували вже за часів незалежності у православному стилі.
Монастир функціонував до кінця 40-х років минулого століття. Потім отці реформати залишили Львів (звичайно, не із власної волі), а радянська влада у монастирі розташувала клуб Мехсклозаводу. Після розпаду радянської імперії храм повернули вірянам, але вже не католикам, а нечисленним у Львові православним – Українській автокефальній православній Церкві. Його реставрували, розписали інтер’єри (зробили це просто чудово), а бані надбудували – вони стали дещо нагадувати українськобарокові. Переосвятили церкву на честь апостола Андрія Первозваного.
Вище по вулиці Шевченка, розташований другий за значимістю цвинтар Львова – Янівський. Якщо вже прийдете поглянути на церкву Андрія Первозваного, то завітайте й на цвинтар, де поховано немало знатних львів’ян (хоча, особисто мені були цікаві прекрасні цвинтарні каплиці та склепи з барельєфами).
Текст та фото Романа Маленкова
