Львів повен цікавинок. Навіть, коли вже здається що він тобі набрид, коли хочеться повернутись з-під постійної галицької мжички до зеленого і життєрадісного Києва, і тоді він може перегорнути сторінку й знову показати якусь цяцьку. Типу церкви Святого Йосифа (вул. Залізняка, 11). Ну дійсно цяцька, хоча не з головного фасаду, а із заднього, де є башточка і всякі такі штуки. Затишна, симпатична церковка, відреставрована та розписана. Хоча розписи вживу мені побачити не довелося, але благо є великий і могутній Інтернет, який хоч і далеко не зразу, та все ж показав мені інтер’єри церкви.
Будівля була зведена у 1914-1916 рр. (якраз у розпал першої Світової) за проектом архітектора Станіслава Дидека. Освятили її як костьол єзуїтів св. Йосифа та блаженного Анджея Боболі. Зводився храм при реколекційному домі єзуїтів, будівля якого (щоправда із добудованим поверхом) збереглася і нині. Зараз це корпус Національного лісотехнічного університету України.
Реколекційний дім єзуїтів разом із костьолом радянська влада закрила у 1946 році. У 1993-му церкву (та частину приміщень реколекційного дому) передали греко-католицькому Згромадженню сестер милосердя св. Вінцента де Поля. Її освятили на честь Йосифа-обручника (так пишуть, але я не розумію чому Йосифа, а не Йосипа).
У 2003 році інтер’єри храму були розписані майстрами Асоціації сакрального мистецтва за проектом Святослава Владики. Основний стиль розписів – український неовізантизм з елементами українського бойчукізму.
Світлини деяких розписів церкви Йосифа я поцупив на сайті Асоціації сакрального мистецтва. Можливо наступного разу мені пощастить побачити розписи вживу (не розумію, чому більшість невеликих львівських храмів частіше закриті, ніж відкриті).
Текст та фото Романа Маленкова
