Кохавина (Гніздичів)

Normal
0

21

false
false
false

UK
X-NONE
X-NONE

Normal
0

21

false
false
false

UK
X-NONE
X-NONE

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:””;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:”Calibri”,”sans-serif”;
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-language:EN-US;}

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:””;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:”Calibri”,”sans-serif”;
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-fareast-language:EN-US;}

Шматочок Вікторіанської Англії в Галицькій провінції. Саме таке перше враження склалося коли побачили Монастир Святого Герарда в Кохавині. Красивий доглянутий парк та прекрасний неоготичний костел в кінці алеї ніби переносять Вас років на сто назад в район Охфорда чи Йорка). Обов’язково треба буде вернутися сюди весною, коли парк розцвіте. Зовнішня реставрація головний храм монастиря, церква Покрови Пресвятої Богородиці, майже завершена. Натомість в середині – наслідки «комунізму» відразу кидаються в очі. Настінні розписи сильно пошкоджені водою і дуже вицвілі.

 

В головному нефі зберігається чудотворний образ Матер Божої Кохавинської, на жаль тільки копія. Оригінал знаходиться в польському Ґлівіце, і, навряд, коли небудь повернеться на своє законне місце.

Через дорогу від головних будівель знаходиться неоготична капличка та святе джерело з цілющою водою. Якщо чесно, то вода була якогось підозріло зеленого кольору.

Історія появи монастиря відсилає нас до далекого 1646 року. За легендою з Жидачева верталася до дому пані Анна Войнаковська, власниця сусіднього містечка Руда. Раптом коні  зупинилися і впали на коліна перед дубом. Пані Войнаковська висіла з карети та побачила на дереві образ Матері Божої. Тільки після того, як пані помолилася коні піднялися і можна було рушати далі. Образ пробують перенести до Руди, але невдало, на ранок він повертався на своє дерево. Нарешті в 1680 році на місці знайдення ікони зводиться каплиця куди її врочисто переносять. Гроші на зведення каплиці дає Тереза Завадська, дружина тогочасного власника Руди Остапа Виговського (сина гетьмана України Івана Виговського). Слава про образ росте,  його в 1755 році спеціальною комісією проголошують чудотворним. Того ж таки 1755 року в присутності греко-католицького єпископа львівського Лева Шептицького та римо-католицького архієпископа львівського Міколая Герарда Вижицького урочисто переносять образ до новозбудованого храму Вознесіння Богородиці (1738 або 1748 рік). Фундатором побудови був власник Руди хорунжий бидгоський Костянтин Виговський. Сам внук гетьмана, вважав ікону своєю охоронницею – “З семи війн вийшов без пошкоджень. Коней під ним кулі вбивали і навіть попадали в підковки чобіт, але жодна з них його навіть не дряпнула”. З часом навколо храму виростає монастир кармелітів, проте в 1780 році його закриває нова австрійська влада.

В 1855 році монастир відновлюють. Слава про чудотворну ікону продовжує зростати, і старий храм вже не може вміщати прочан. В 1868 році розпочинається побудова нового мурованого костелу, але через банальну нестачу кошті вона триває аж до 1894 року. 1 вересня 1894 року в присутності близько 30000 паломників та духовенства трьох християнських конфесій (греко-католицька, римо-католицька та вірмено-католицька) образ урочисто внесли до нового храму. Через кілька років (1901-1902 рр.)костел розширяють, а на місці старої дерев’яної каплички будують нову муровану в неоготичному стилі. А через 10 років, в 1912-му ікону урочисто коронують.

В 1944 році отці-єзуїти рятуючи чудотворний образ від «совітів» вивозять його до Польщі.

За часів «комуни» з храму зробили льоносховище і він потроху руйнувався. А сама Кохавина зникає з мап, її приєднують до сусіднього Гніздичева.

На початку 1990-х монастир та напівзруйнований храм передають греко-католицькому ордену отців-редемптористів, а в 2000 році з Польщі сюди привозять копію чудотворного образу.

P.S. Їхали до Кохавини зі Стрия. Дорога через Жидачів краща, рівненька, без ям, але нудніша ніж на пряму через села.

Текст та фото Андрій Кобилянський