Після того, як зробили гарне дорожне покриття від Франківська до Львова, цей маршрут став одним із найцікавіших у Галичині. Раніше ми скакали із ями у яму, напружуючи зір, щоб не пропустити чергову калабаню, й не залишитися без колеса, а зараз дивимося навкруги і бачимо, яка ж Україна нереально красива. Бачимо численні пам’ятки, природні та архітектурні. От так я побачив костьол у Соколівці, який в минулі роки не помічав жодного разу, хоча їздив цим шляхом неодноразово.
Звичайно, я не відразу зрозумів, що то за башта біліє поміж пагорбами. То костел у Соколівці, – сказав черговий біля вежі у П’ятничанах, – ну руїна костелу, чи то стіни. Намагались його реставрувати, вкрили дах над дзвіницею, поприбирали трохи на подвір’ї – ото й реставрація.
Біля храму в Соколівці, я на хвильку опинився у Трансільванії – такі ж пагорби навколо, і така ж церква-фортеця – biserica fortificata. Нічого подібного в Україні я раніше не бачив. Невже й тут без німців не обійшлося? Потужні стіни готичного храму, контрфорси, оборонні мури навколо (те що збереглося), башти – збереглося лише дві – кутова і надбрамна, але судячи із підмурків їх мало бути мінімум п’ять. Неймовірно. Це значно потужніше відомих мені оборонних українських храмів. І чому в такому стані? Унікальна пам’ятка сакральної і оборонної архітектури стоїть фактично зруйнованою.
Не віриться, що німці не мали відношення до костьолу в Соколівці. Ну трансільванських саксів сюди навряд чи б занесло, але ж німецьких колоній на землях Галичини було немало. У самому Львові до 17 століття головні ролі належали німецьким міщанам…
Соколівка – село із сотнею мешканців, у Жидачівському районі Львівської області, раніше було містом, яке мало магдебурзьке право і називалося Сенява. У письмових джерелах воно вперше згадується під 1389 роком. Із 15 по 19 століття містечко належало родині Сенявських – відомим, і дуже багатим польським магнатам, які мали землі по усіх польських теренах.
Перші згадки про Троїцький костьол датуються кінцем 16 століття. Напевне, звели його раніше, але коли точно – важко сказати, адже готичний стиль у Польщі «затримався» аж до початку 17 століття. Не виключено, що зводили храм та мури, навколо нього, німецькі майстри, запрошені Сенявськими. Фундаторкою храму вважається Анна Сенявська, дружина Станіслава Стадницького.
Зовсім небагато інформації зберіглося про унікальну церкву-фортецю у Сеняві. Відомо, що добудовував її белзький каштелян Станіслав Влодек у 17 столітті, а найбільших руйнацій він зазнав у 20 столітті, в часи світових воєн та панування країни рад.
Польські дослідники відмічають подібність Троїцького костьолу із оборонним храмом у Щирці. Як на мене – подібність така собі. На галицьких землях таких оборонних церков я більш не бачив. Подібні храми характерні для теренів колишнього Угорського королівства, куди входила і Трансільванія.
Тривалий час ми жахалися станом унікального оборонного костьолу у Біще. Нині він він відреставрований, як нова копійка запрошує поціновувачів фортифікації, сакральної архітектури та й звичайних туристів. Сподіваємося, що і в Соколівці, схаменуться.
Текст та фото Романа Маленкова і Сергія Щербія
