Свято-Успенська церква в селі Марківка Томашпільського району Вінниччини, 1767 р.
До церкви ми згодом повернемось, а поки що трохи з історії села.
Перша згадка про село датується ще XVI ст., і за легендою воно назване за іменем козака Марка. Довгий час власниками села був польський шляхетний рід Четвертинських. 1767 року Януш Четвертинський випросив у короля Августа ІІІ Фрідріха для Марківки магдебурзьке право. Поселення стає містечком (яким буде аж до 1917 року), й перейменовується в честь власника в Янушград.
Тоді ж будується і ратуша. Та ще й яка, всім ратушам ратуша. Це зараз від неї нічого не залишилось. А колись вона являла собою цілий замково-фортечний комплекс в 60 тис.м², з бійницями, в якій були присутні і крамниці. Її велич можна ще споглядати на малюнку Наполеона Орди. Руйнуватись ратуша почала після втрати містечком свого значення та занепаду з причини зміни торгівельних шляхів, а в 1966 році була остаточно зруйнована.
Тоді ж, на початку XIX ст. до містечка повернулась і початкова назва Марківка, хоча Чертвертинські і зоставались власниками до 1853 року. Точніш сказати, чоловіча гілка в особі Готфріда Четвертинського володіла Марківкою до його смерті, 1844 року. А потому всі його маєтності перейшли до дочки Емілії, що вийшла заміж за князя Вітинштейна.
Вітенштейни були власниками недовго, продавши містечко в 1853 році поміщику Станіславу Францевичу Перловському, а той віддав містечко в управління своїм двом синам – Антонію і Адольфу. Кожен з братів збудував собі по палацу з парком. Про їх історію інформації я не знайшов, окрім того, що вже в 1921-1923 роках комнезам передав палац Адольфа під дитячий будинок, а палац Антонія під школу.
Чи існують досі ці будівлі-колишні панські садиби, не скажу.
Але повернемось до церкви. Збудована вона була в 1767 році, тобто в рік отримання Марківкою магдебурзького права, без жодного цвяха.
Церква являє собою взірець саме подільської архітектурної школи. Тут і високі основні зруби, і вертикальна обшивка, і три бані, середня з яких вище за інші, і опасання. Був ще й ґонт, але покриття змінили на металеве ще аж у 1879 році. А ще трохи раніше, у 1848 році храм підняли на кам’яні підмурки.
Разом із дзвіницею церква є пам’яткою національного значення.
Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.
