Будинок на розі Сагайдачного та Боричівого узвозу – скромна прибуткова споруда кінця XIX століття, зведена у 1894–1896 роках. Жодної «архітектурної розкоші», яка б колись дратувала Хрущова: трохи ліпнини, карниз із мінімальним декором – і все. Ім’я архітектора загубилося в часі.
- Фото: Роман Маленков
Його скромність пояснюється функціональним призначенням: це був не елітний дім для заможних киян, а мебльовані кімнати – які тоді зневажливо називали «меблірашка», готель з кімнатами, що здавались на тривалий час. Тут мешкали дрібні чиновники, студенти та інша небагата публіка. Не притулок, як у «Дні» Горького, але вже близько.
- Фото: Роман Маленков
Заклад носив горду назву: готель «Дніпровська гавань».
Справжня слава прийшла до будинку завдяки одному з його мешканців. У 1894 році тут оселився письменник-початківець Олександр Купрін. Залишивши скромний багаж у «меблірашці», він одразу попрямував до пристаней, де розвантажував баржу з кавунами. Заробіток – аж півтора рублі – кілька разів поїсти у недорогій харчевні.
- Фото: Роман Маленков
На Олександрівській (так тоді називалась вулиця Сагайдачного) Купрін мешкав до 1896 року. За цей час він створив низку яскравих творів про життя київських низів. Саму «меблірашку» згадує у оповіданні «По сімейному»:
«Я жил тогда в Киеве, в самом начале Подола, под Александровской горкой, в номерах ‘Днепровская гавань’, содержимых бывшим пароходным поваром, уволенным за пьянство, и его женою Анной Петровной – сущей гиеной по коварству, жадности и злобе…»
- Тильна частина навіває спогади про колишні “меблірашки”. Фото: Роман Маленков
У 1978–1982 роках будинок реконструювали та надбудували ще один поверх.
