Якщо ви повернетеся з Каппадокії без знімків з цієї долини, друзі можуть сказати, що ви тут і не були. Долина любові Love Valley в Каппадокії за кількістю фотографій, я думаю, вже давно залишила позаду Стоунхендж . Хоча туристи її частіше називають долина фалосів Penis Valley. З якого то дива?
На оглядовий майданчик зранку, коли летять повітряні кулі, збираються сотні дівчаток у весільних і вечірніх сукнях, щоб зробити такі «невимушені та випадкові» фотографії. Йшла така от у вечірній сукні чи їхала на кабріолеті (а що, тут тільки так і їздять), а може пікнік на схилі о п’ятій ранку влаштувала, а тут о, диво зовсім негадано кулі над грибочками полетіли. Бувають же в житті такі збіги?
Хоча є трохи плутанини з цією долиною. У сенсі не тої суперечки, на що каменюки більше схожі. При позначенні її на схемах чи картах вона підписана то долиною Love Valley, то Білою долиною Bağlidere Vadisi Баглідере. А от на кам’яних вказівниках на дорозі долини Любові й взагалі нема. Справа в тому, що Love Valley лише одна з трьох частин Bağlidere Vadisi Баглідере Білої долини. Якщо дивитися з боку Чавушину, буде так: Bağlidere = Love + Bağlidere + Honey.
Отже, Bağlidere тягнеться на чотири з половиною кілометри між Учхисаром і Чавушином. Відповідно й потрапити в неї можна першим шляхом з Учхисару. На виїзді з міста в бік Гереме від парковки зліва йде грунтова дорога, що незабаром роздвоюється й праворуч буде шлях до долини. Другий варіант. Вирушаєте по дорозі з Гереме до Чавушину. На розвилці потрібно повернути наліво на Невшехір. Через 300 метрів ще один поворот наліво на грунтову дорогу з покажчиком Bağlidere Vadisi. Через метрів 500 ще один шляховий камінь з написом Bağlidere Vadisi. До фалосоподібних скель звідси ще метрів 400-500.
Якщо ж ви не хочете збивати ноги на прогулянці по долині – залишається згаданий оглядовий майданчик над долиною Любові-1. Крім того, є ще одна дуже схожа долина – Görkündere, Гьоркюндере Гьорджелід або долина Кохання (Любові) 2 практично в Гереме.
Скельних церков у долині немає, але питання, що дивитися в долині, не стоїть. Тобто те, що дивитися стоїть, а питання ні. Як же гриби-члени «виросли»? Колись мільйони років тому вулкани курилися, курилися, засівали долину попелом, а потім еякуювали лавою. Залили величезну територію в 20 тис.кв.км., законсервувавши під нею крихкі нашарування завтовшки десятки, а інколи й сотні метрів. Земля в розрізі стала являти собою листковий пиріг. Згодом вулканічна активність притихла, а вода і вітер зайнялися формуванням сучасного рельєфу. Лавові потоки застигли й перетворились на міцний базальт, що приховував м’який нижній шар туфу. Вода й камінь точить – це якраз про цей випадок. Мільйони років минали, базальт теж розмивався, перетворюючись у окремі брили, які ставали парасольками, що захищали від руйнування все, що знаходилося під ними. Довкола них порода вимивалася й видувалася. І тут теж м’якший туф вивітрювався й вимивався швидше, ніж базальт, через що утворилися то химерні гриби на ніжках, які подекуди «зрослися» між собою. . Базальтові капелюшки темніше за кольором туфових ніжок.Скелелази, до речі, на ці штуки не лазять, бо основна частина стовпа дуже м’яка.
Текст і фото Сергія Щербія
