Ургюп Ürgüp і три красуні
Про Ургюп я прочитав більше, ніж побачив, а тому довго не міг вирішити писати про нього, чи ні. Справа в тому, що в фортецю міста нас не пустили – доведеться їхати ще раз.
У цього міста було безліч імен. У візантійський період його називали Осіана, далі Хагіос, потім Прокопіос чи Прокопіон, у часи сельджуків – Башхісар, що в перекладі означає головна або центральна фортеця (баш-голова, хісар-фортеця). І за сельджуків, і за османів, які перейменували місто в Бургут, – це було найбільше місто Каппадокії. Як і багато інших міст за часів Мустафи Ататюрка воно отримало свою сьогоднішню назву. Ургюп буцім-то від хетського “Ур-Куп” тобто багато фортець.
До початку ХХ століття на території міста жила купа греків, яких потім обміняли на грецьких турків. Греки, до речі, називали Ургюп просто Прокіп чи Прокопіон.
У місті збереглися туфові печери, в яких довго жили люди аж до 70-х років ХХ століття, але постійні обвали змусили владу відселити мешканців. Тепер одразу над парковкою покинуті житла світять своїми нутрощами. Хоча, здається, частина скельних печер ще використовують в якості комор.
Вціліла інша стара частина міста також знаходиться на, чи було б правильно сказати, частково в схилі гори. Багато жител є справжніми печерами, видовбаними в товщі вулканічного туфу, а фасад і тераси побудовані з блоків місцевого туфу рожевого і піщаного кольору в стилі традиційної місцевої архітектури.
З оглядового майданчику Temenni Tepesi відкривається ще один гарний вид на Каппадокію. Поряд середньовічний мавзолей Kılıçarslan Gazi Türbesi (1268 року). Між горами лежить мечеть Cami Kebir Cami (XIII століття). Десь зустрічав інфо, що від неї йде семисотметровий тунель через надра скелі до оглядового майданчику на іншій стороні, який ми не знайшли.
Неподалік від Ургюп розкинулося колишнє грецьке село Mustafapasa.
Сама ж, напевно, відома пам’ятка, яка знаходиться на околицях Ургюп – це дивовижні кам’яні гриби Üç güzeller Три красуні. Натовпи туристів приїжджають сюди, щоб побачити всього 3 ТРИ! кам’яних гриба, коли в околицях Гереме їх тисячі. Одна з легенд розповідає: у царя була дочка, яка полюбила пастуха, вийшла за нього таємно заміж і народила дитину. Гнівний тато не пробачив. Довелося їм тікати, а батькові, як водиться в казках, споряджати погоню. Коли стали наздоганяти царівну з пастухом і їхньою дитиною, дівчина почала благати бога про допомогу – і всі троє обернулися в каміння.
А от не легенда й не казка.
Іван чи Йоан Русин або Руський – це наш земляк полтавець, якого схопили татари під Азовом у 1711 році після невдалого Прутського походу Петра І. Він народився в 1690 році за часів Гетьманщини. Був козаком, і, як же в житії без цього, у війську глибоко сумував, спостерігаючи жорстокості війни, страждання та смерть. У полоні його декілька разів перепродали, аж доки він не опинився в Ургюп, де став невільником у місцевого турецького аги.
Полонений жив і опікувався худобою в стайні, а приходив помолитися до тамтешнього храму Святого Георгія. З часом про нього пішла слава чудотворця: виганяв бісів, виліковував хворих і мусульман, і християн. Навіть турки називати Івана святий. Коли Іван помер, греки випросили у турецького паші тіло раба і поховали на своєму православному цвинтарі. Оскільки в гірських селищах нові могили вирубувати в камені важко, то століттями утвердилася така традиція: через 3-4 роки могилу розкривають, кістки перемивають і переносять у спеціальне сховище при храмі, а в могилу кладуть нового покійного. Розкрили могилу Івана – і здивувалися. Тіло його лежало нетлінним, від нього виходило пахощі. Мощі його поклали в храмі, щоб він і надалі лікував. Тоді ж ще не було таких гарних міністрів, як Степанов. Доводилося хоч так собі раду давати. У 1881 частина мощів святого була перенесена в монастир святого Пантелеймона на Святій Горі Афон. Другу частину мощів греки забрали у вигнання й у 1924 перевезли до м. Халкіда на острові Евбея, а через рік — до містечка Нео Прокопіон, де перебувають вони і до сьогодні у зведеному у 1951 році храмі.
В Ургюпі зберігся старовинний православний храм, стіни якого пам’ятають нашого земляка, а також будинок господаря на схилі гори.
Парадокс, але на російських сайтах море інформації про рускаго святого, а в Україні практично немає. Із Русина він став Русским, а козак з-під Полтави став прастим салдатам Пєтра І с южних пределов Россіі , а потім русским чудатворцем. Здається, в Україні тільки у місті Новоград-Волинському є парафія святого Іоанна руського української православної церкви та в Свято-Успенській Святогірській Лаврі зводять храм Святого Іоанна Руського в московському стилі.
Це при тому, що тільки в російській вікіпедії згадується два храми храм у Кунцеве, домовий храм у Костромі, храм і пам’ятник святому в Батайську, нижній боковий вівтар храму в Новосибірську.
Мандроманіячив, текст писав і фотографував Сергій Щербій
