Відразу зазначимо, що найціннішою, на нашу думку, пам’яткою Лісоводів – села у Городоцькому районі Хмельницької області, є ніде не згадуваний старовинний український цвинтар із кам’яними хрестами. Світлини цього цвинтаря нам надіслала Анна Співак. Вона вказала, що у Лісоводах частина вулиць мають назви сотень.
Фото Анни Співак
Перша письмова згадка про поселення належить до 1559 року. Тоді в ньому було три ланові господарства. 1583 року тут налічувалося вже 6 ланових господарств і 2 ремісники.
За адміністративним поділом XVI ст. належало до Кам’янецького повіту.
У XVI ст. жителі села були кріпаками феодалів Вільковських. В дальшому Лісоводами володіли Стадницькі, Раціборовські. Останні мали великі прибутки від фільваркових господарств, розташованих в Лісоводах та інших селах Кам’янецького повіту. У селі було споруджено палац і ряд господарських будівель. Протягом багатьох десятиліть палац — одна з найкращих на Західному Поділлі споруд — височів над селом. В першій чверті XIX ст. Лісоводи перейшли у власність іншого феодала. На цей час вони були значним поселенням, у якому тільки чоловіків-кріпаків налічувалося близько 550. У 40-х роках XIX ст. із загальної площі орної землі (2842 десятини) поміщикові належало 1477 десятин кращих угідь, а 230 селянським дворам 1365 десятин. Тільки 82 селянські господарства користувалися повними наділами (близько 8 десятин), 7 господарств не мали польової землі, а 7 — ні землі, ні власного житла. На своїх клаптиках землі селяни збирали низькі врожаї: сам-4 — сам-5 (40—50 пудів). Тяглі і піші господарства відробляли пересічно 133 дні панщини на рік, відбували ще 12 т. зв. згінних днів, сторожову і підводну повинності, жінки вирощували для панського двору овочі, пряли нитки на полотно, товкли просо. Кожний тяглий і піший двір мусив давати пану птицю, яйця, а ті, що мали пасіки, здавали й бджолину десятину. Джерело: Вікіпедія. Там ви можете прочитати значно більше про історію Лісоводів.
У 1869 році у Лісоводах була зведена Покровська церква.
Джерело фото: zbruc.eu
А найвідомішою пам’яткою Лісоводів є напівзруйнований палац Журовських, інформацію про який ми теж подаємо із Вікіпедії. Фото із проекту Максима Рітуса “Спадщина”.
Лісоводи початково належали Гербуртам. В 1675 Зузанна з Гербуртів одружилася з Франциском Стадніцьким і таким чином Лисоводи перейшли до Стадніцьких. Будівником був Людвік Раціборовський — маршалок шляхти Кам’янецького повіту. Людвік був одружений двічі, спочатку з Анною Грабянкою, а пізніше з Олександрою Бростовською, з якою мав дві доньки та одного сина.
Палац був збудований наприкінці 18 ст. Це був двоповерховий будинок з ґанком. Ґанок підпирали чотири колони, які увінчував трикутний причілок. Палац був покритий високим гладким чотирьохспадовим гонтовим дахом. Тильна сторона, яка виходила на парк, була вищою від фронтальної, так як вона була на високому підмурку, зверху якого розташована була обширна тераса. Посередині тильної сторони був тригранний ризаліт.
Фото Максима Рітуса. Значно більше світлин палацу на його сторінці
Про його інтер’єри відомо мало: всі репрезентаційні приміщення були досить великі, підлога була паркетна, отоплювалася будівля камінами і п’єцами. Праворуч від холу розміщувалася бібліотека, далі були спальня та вбиральня. Ліворуч – малий салон і ще одна спальня. Великий салон був в плані восьмибічним, з дубовим паркетом і білі стіни. Далі розташовувались житлові кімнати господарів палацу, а з іншого боку – велика їдальня. В північно-східному крилі була лише велика бальна зала.
Палац знаходиться в занедбаному стані на території училища в Лісоводах.
Був тут також кришталевий келих, подарований польським королем Станіславом Августом київському воєводі Юзефу Стемпковському, золотий кубок авторства данцігського майстра Й.Г.Шляубітца – це все дісталося у спадщину Цецилії Журовській. В 1987 р. келих було подаровано музею у польському місті Ясна Гура. Кубок зараз в Оттаві, у спадкоємців Журовських.
На початку XX ст. життя родини Журовських перемістилося в Маків, у Лісоводи наїжджали лише час від часу.
