Село Лісоводи, колись гриміло на весь СРСР як одне із найбільш передових господарств в Україні. У 1970-му саме в Лісоводах знімали відому колись кінокомедію “Між високими хлібами”, яка, попри інше, мала продемонструвати щасливе та радісне колгоспне життя.
Стара ж ділянка лісоводського цвинтаря цілком могла би стати декорацією трилера “Між високими кущами”. Від початку на очі потрапили архаїчні пласкі “хрещаті” хрести, де кожне рамено являє собою окремого хреста. Такі у цій частині Поділля є найпоширенішими.
Найдавніші із надгробків, що датувалися початком ХІХ ст., були у формі хрестів, які у народі називають “козацькими”. Найбільшим відкриттям лісоводського цвинтаря став надгробок на могилі Пантилимона Копитка, який прожив 75 літ та помер у 1860 р.
3D-модель найкраще дивитись на весь екран
Хрести-петрогліфи та графіті здавна були знаками паломництва, та засвідчували, що певна людина колись відвідала Святе місце. Зазвичай в Україні такі датуються XI-XVIII століттями. Крім того, вважалося, що продряпаний хрестик мав додати “дряпальщику” певних гараздів у житті та підсилити його молитви. Безліч таких позначок можна побачити на стінах Храму Гробу Господнього в Єрусалимі.
Надгробок на могилі Пантилимона Копитка теж виявився помереженим графіті із зображенням різноманітних хрестів (усього 19 зображень). Однак справжнє розуміння масштабів знахідки з’явилося пізніше, після консультаціями із провідними істориками України. Загальний висновок від почутого – знахідка унікальна, дивовижна і єдина у своєму роді.
“Хрест, знайдений у Лісоводах, має особливість, яка в моїй практиці жодного разу не зустрічалась, — коментує ситуацію подільський історик та археолог, кандидат історичних наук Павло Нечитайло. — Це висічені на різних площинах хреста зображення невеликих хрестиків різних форм. Виділяються хрести з напівкруглим дашком, хрести з Т-подібними закінченнями рамен і вертикальної перекладини та хрести з трикутними розширеннями на кінцях. Ці хрести трапляються у християнських скельно-печерних пам’ятках Середнього Подністров’я і мають широку хронологію (ХІІ-ХVIII ст.). Зважаючи на вік хреста (1860 р.), це найпізніші відносно датовані хрестоподібні зображення такого роду у регіоні і, можливо, в Україні”.
Також історик додав, що “подібні продряпані хрести у Західній Європі називають “хрестами пілігримів”. Їх виявляють у храмах та місцях паломництва і датують доволі широко від середньовіччя до нового часу”. Історик і археолог професор Богдан Рідуш, який чимало досліджував печерні сакральні комплекси на Придністер’ї, у тому числі й подібні хрести-петрогліфи, також підтвердив непересічність знахідки та зазначив, що світлини графіті із Лісовод варто оприлюднити в наукових виданнях, аби науковці мали їх за репер — які типи хрестів креслили ще в середині ХІХ ст.
На жаль, метричні книги із Лісовод саме за 1860 р. відсутні, тож дізнатися, ким був похований і чому йому така честь — неможливо. В планах – опитати старожилів села, може, хтось хоч щось чув. Автор схиляється до версії, що це могила якогось дуже авторитетного в цих краях цілителя, до якої і по смерті приходили з молитвою про допомогу. Версія про якогось неконанізованого місцевого святого теж не є фантастичною.
Натомість кандидат історичних наук Тимур Бобровський вважає, що це необов’язково: “Ці хрести можуть бути, як принесені на могилу квіти. Можливо той Пантилимон мав багато друзів. Або ж — кожен хрест продряпано на виконання заявлених в тексті епітафії молитов”. Історик має на увазі заявлене в епітафії прохання про молитви “Отче наш” та “Богородице діво”.
“Хрест може бути замінником молитви “Отче наш”, — продовжує науковець. — Оскільки це євангельська молитва, яку особисто надав Христос апостолам”. Але це все ж не дає вичерпну відповідь на запитання, чому лише цей надгробок помережений графіті. До того ж, він знаходиться не при дорозі, а у глибині цвинтаря. Тобто прийти до нього можна було лише цілеспрямовано, та ще й мати при собі якийсь гострий предмет. Автор залишає за собою версію, що це “хрести паломництва”. До того ж один із хрестів-графіті ще й датований (1872 р.). Графіті із датами характерні саме для “паломницьких”.
Дмитро Полюхович
