Головним осередком міського життя Києва століттями була Контрактова площа. Це відповідало світовій практиці — достатньо згадати Агору Афін чи римський Форум. Серцем Ринкової (згодом Контрактової) площі став Богоявленський монастир, заснований за участі гетьмана Петра Сагайдачного та Київського братства. Головною його святинею була дерев’яна Богоявленська соборна церква, закладена самим гетьманом.
Отримавши важке поранення у битві під Хотином, Петро Сагайдачний незабаром помер. Поховали славного гетьмана в неділю, 28 квітня 1622 року. Це були найпишніші похорони, які бачив Київ у XVII столітті. В останню путь його проводжали бойові побратими, вище духовенство та майже все місто.
Гетьмана поховали у тоді ще дерев’яному Богоявленському соборі Київського братського монастиря, який у майбутньому ще довго називали «Монастирем Сагайдачного». Згодом на місці дерев’яної церкви постав грандіозний мурований собор, споруджений у 1690–1693 роках коштом гетьмана Івана Мазепи. Могила гетьмана-фундатора так і залишилася у храмі.
Але у 1936 році комуністи зруйнували храм. Де тепер точно могила — невідомо. Сьогодні можна побачити лише символічний кенотаф.
Тут варто акцентувати, що могили вождів та провідників — царів, князів, імператорів, гуру тощо — завжди відігравали важливу роль для народів. Вони нерідко перетворювалися на сакральні центри, де покоління могли відчувати зв’язок із минулим, згадувати героїчні діяння та формувати спільну ідентичність. Такі поховання завжди були своєрідним «мостом» між живими та славними предками.
Могили Великих Очільників часто набували статусу святинь. Вважалося, що вони охороняють народ, а відвідування таких місць мало сакральний характер. Від пірамід Єгипту до могили Шевченка — це завжди було більше, ніж просто поховання. Це символи, що формували історичну пам’ять, єдність і культурну тяглість народів.
Яскравий приклад: дні народження і смерті Тараса Шевченка в СРСР були «канонічною» пам’ятною датою — з покладанням квітів, декламацією віршів та хоровим виконанням «Заповіту». А ось 22 травня — день, коли тіло Кобзаря лягло в українську землю — було табуйованим. У Москві люто ненавиділи цю дату, коли в українців з’явилася своя Найголовніша Могила, й усіляко намагалися витравити згадки про цей день із народної пам’яті.
Так само маємо із похованнями гетьманів: вони всі знищені. Про це у «Гайдамаках» колись з болем писав Тарас Шевченко:
«Згадайте праведних гетьманів:
Де їх могили? де лежить
Останок славного Богдана?
Де Остряницина стоїть
Хоч би убогая могила?
Де Наливайкова? нема!
Живого й мертвого спалили».
В Україні є лише одна «майже відома» гетьманська могила — це місце поховання Петра Сагайдачного на теренах НаУКМА. Але й тут маємо сумне визначення: «десь тут» — точне її розташування потрібно ще віднайти.
Восени 2023 року на території Києво-Могилянської академії КЗ «Центр консервації предметів археології» спільно з Інститутом археології НАН України та Академією провели розвідувальні археологічні дослідження, аби уточнити розміщення фундаментів пам’ятки «Залишки Богоявленського собору Києво-Братського монастиря».
Коментуючи медіа їх початок, пан Сергій Квіт, зокрема, заявив:
«Є великі сподівання, скажімо, наприклад, знайти могилу Сагайдачного».
Тобто очільник НаУКМА публічно наголошував на бажаності віднайти поховання знаменитого гетьмана.
Розкопки 2023 року дозволили уточнити місце розташування підмурків храму та дослідити їхню структуру. Було відкрито унікальний архітектурний елемент — добре збережений кут будівлі собору, розташований між південним муром та трансептом, який за конфігурацією можна точно визначити на плані споруди, опублікованому у 1848 році.
Археологічні дослідження показали збереженість стін собору на висоту 1,5 метра.
Однією з найголовніших задач досліджень було, відштовхуючись від отриманої інформації, спробувати віднайти могилу знаменитого гетьмана. Віднайти могилу Петра Конашевича-Сагайдачного саме у наші дні — надзвичайно ідеологічно та політично важливе завдання. Це не лише повернення важливої сторінки нашої історичної спадщини. Повернення до нащадків гетьмана, від блиску булави якого здригалася від жаху Москва, саме під час війни проти російських загарбників — більш ніж символічно. Віднайти місце поховання гетьмана-полководця, від одного імені якого тряслися від жаху московити, — це ще й удар по «скрєпам» Росії не менший, ніж потоплення крейсера «Москва».
Дослідження мали тривати й далі, зокрема було заплановано продовження на червень–грудень 2024 року, але на заваді стала незрозуміла позиція президента Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергія Квіта. Що дуже дивно, адже останній надзвичайно любить згадувати великого гетьмана. Зокрема у жовтні минулого року під час вшанування пам’яті Петра Конашевича-Сагайдачного він наголосив:
«Київ – це другий Єрусалим. Передусім, це символізує справедливість. І зараз ми зібралися, щоб згадати про історичну справедливість: те, що почав робити Сагайдачний у XVII столітті, очевидно, має бути завершено у XXI».
- На офіційному сайті УІНП ця світлина ілюструє текст: “Президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт провів коротку екскурсію для гостей університету, висвітлив різноманітні теорії щодо долі реального місця поховання Петра Сагайдачного та розповів про університетські традиції вшанування його пам’яті.”
Попри позірне ставлення до Сагайдачного як до одного із «батьків» Академії, керівництво НаУКМА раптом заблокувало проведення археологічних робіт на 2024 рік і жорстко блокує дотепер. Ба більше: наприкінці серпня 2024 року за вказівкою пана Квіта місце, де у 2023 році проводилися розкопки, терміново заасфальтували. Мабуть, аби ніхто не длубався у могилянській землі зі своїми лопатами та щіточками.
Показово, що навіть у радянські часи у таких випадках на асфальті чи бруківці хоча б виліляли контури схованої внизу історичної споруди. Але в господарстві Сергія Квіта навіть цього не зробили. Більше того — «могилянські» господарники, і явно за вказівкою пана Квіта, демонтували інформаційний стенд з даними про собор та результати археологічних досліджень!
Варто акцентувати, що вивчення фундаментів Богоявленського собору — це не лише про пошук могили Сагайдачного, це ще й можливість виявлення будівельних решток знаменитої сакральної споруди, а також інших археологічних об’єктів та культурних шарів, що приховують у собі історію як Братського монастиря, так і давніших, ще княжих часів.
Дослідження, збереження, а згодом впорядкування та музеєфікація автентичних решток Богоявленського собору має велике загальнонаціональне значення, оскільки стосується відновлення пам’яті про важливу українську святиню, пов’язану одразу із двома найвеличнішими гетьманами — Петром Сагайдачним та Іваном Мазепою. До того ж ця пам’ятка глибоко пов’язана з українською історією та культурними традиціями й є однією з реперних точок і найважливіших опор національного самоусвідомлення. Досліджений, збережений, законсервований, фрагментарно відтворений та музеєфікований об’єкт має стати яскравою й дуже важливою пам’яткою та предметом гордості кожного українця.
Але Сергій Квіт, з низки зрозумілих лише йому міркувань, закрив перед дослідниками шлагбаум і поховав суспільно важливий та амбітний проєкт.
Ситуація вкрай дивна і, головне, абсолютно унікальна. Зазвичай на заваді проведення археологічних досліджень маємо лише одну перепону — гроші. Масштабні розкопки — це чималі кошти. Бо крім роботи самих науковців (а це щось та коштує), потрібно оплатити ще й роботу десятків, а то й сотень землекопів, техніки тощо.
У випадку з дослідженням решток Богоявленського собору гроші на археологічні дослідження виділені у повному обсязі. Науковці можуть і дуже хочуть працювати. Але цього чомусь не хоче пан Квіт.
Теза, що пан Сергій Квіт переймається тим, що яма посеред «Могилянки» може нести загрозу життю та здоров’ю студентів і викладачів, видається яловою.
Перед початком запланованих на 2024 рік археологічних досліджень були враховані всі побажання керівництва НаУКМА щодо забезпечення безпеки. Зокрема, коштом волонтерів було замовлено й розроблено проєкт закритого павільйону для накриття місця стаціонарних досліджень та придбані всі необхідні матеріали для будівництва цієї тимчасової конструкції, що повністю убезпечувала місце розкопок.
Спорудження такого павільйону, до слова, було передбачено й Програмою археологічних досліджень на 2024 рік, зокрема пунктом 10 першого розділу «Підготовчий етап», підписаною самим паном Сергієм Квітом!
Зауважимо, що очолювана паном Сергієм Квітом НаУКМА не є власником землі, що приховує у собі рештки давньої пам’ятки. Ділянка перебуває в комунальній власності. Академія ж її використовує згідно з Актом на право постійного користування землею.
І тут маємо дуже важливу деталь: на момент передачі згаданої земельної ділянки у постійне користування Академії ця територія давно, ще з пізньорадянських часів, ВЖЕ була визнана пам’яткою археології місцевого значення як «Культурний шар Подолу» IX–XVIII ст. (рішення виконкому Київської міської ради від 17.11.1987 № 1112). Попри це у 2010 році під час земляних робіт на території НаУКМА будівельна техніка прорізала траншеї безпосередньо у підмурках Богоявленського собору. Для сучасної України ситуація, на жаль, тривіальна. Але одна справа, коли це десь у глибинці, а вандали — невігласи, які щонайменшого уявлення не мають про цінність культурних шарів та важливість знівеченого ними знакового об’єкта. Тут же у ролі порушника та тріумфуючого вандала бачимо організацію, яка самопозиціонується як один із провідних інтелектуальних осередків України і кузня її еліти…
Пізніше, у 2023 році, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України (№360 від 05.07.2023) за поданням Департаменту охорони культурної спадщини КМДА залишки Богоявленського собору було занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Згідно із законом НаУКМА мала би укласти охоронний договір на цю пам’ятку… Але один із провідних інтелектуальних осередків України, світоч її культури і прочая, прочая, прочая цього досі не зробив. Чомусь…
В організації пана Квіта люблять наголошувати, що НаУКМА веде свій родовід ще від Києво-Могилянського колегіуму, про спадкоємність, тяглість і традицію… Найкращим доказом цього мало би стати дослідження, збереження і впорядкування решток Богоявленського собору — колись головної святині колегіуму та Академії… Але цього чомусь у НаУКМА робити вперто не хочуть. І причина, як видається, досить тривіальна — новий кампус, що має постати замість 2-го корпусу Могилянки.
Офіційно йдеться не про будівництво «з нуля», а про масштабну реконструкцію з надбудовою старої радянської споруди, яка фактично змінить вигляд та функціонал будівлі. Проєкт передбачає збільшення висотності (попередньо планувалося додавання одного або двох поверхів) для розміщення нових навчальних аудиторій та лабораторій. Функціонал: оновлений корпус має стати сучасним освітнім хабом, пристосованим до інклюзивних стандартів (встановлення ліфтів, яких раніше не було) тощо. Звісно, що все це має бути ще й інноваційним і сприяти сталому розвитку. Все по «феншую», одним словом…
Очікувані результати археологічних досліджень із величезною долею вірогідності гарантовано поховають амбітні плани пана Сергія Квіта втулити сучасний, модерновий, інноваційний, інклюзивний тощо кампус-хаб серед історичної забудови давньої Могилянки… Відповідно були запущені думки титулованих експертів, що насправді ті археологічні дослідження не такі вже й важливі. Про це під час обговорення проєкту «Кампусу Могилянки» на сайті НаУКМА, зокрема, публічно заявили кандидат історичних наук, завідувач кафедри археології НаУКМА Олег Білинський та професор кафедри історії НаУКМА, доктор історичних наук Максим Яременко.
Коментар Олега Білинського зводиться до кількох висновків:
- нове будівництво на території 2-го корпусу не передбачає комплексного археологічного дослідження, а може обмежитися окремими фрагментами;
- пошук могили/поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного — сумнівне наукове завдання, у якому автор «не бачить якогось важливого наукового питання», висловлюючи свою версію щодо поховання гетьмана у соборі;
- висновок про те, що «будь-які розкопки — це руйнування, найкращий спосіб консервації — просто не займати його».
На підставі висловленого можна зробити висновки: автор знає про плановане будівництво на території охоронної зони пам’ятки Богоявленського собору, свідомо наполягає на відсутності потреби археологічного дослідження і загалом висловлює своє професійне «кредо» — не досліджувати археологічні пам’ятки з метою збереження.
Враховуючи, що завідувач кафедри археології НаУКМА є прямим підлеглим пана Сергія Квіта, важко повірити в неупередженість висновків цього експерта.
Коментар завідувача кафедри історії НаУКМА професора Максима Яременка не менш цікавий. У розлогому огляді історіографічних робіт автор ставить риторичні питання щодо: наукової достовірності поховання Сагайдачного, невідомої локації Богоявленського храму і співвідношення його старої та нової споруд, відсутності даних про поховання у джерелах XVIII ст. Зрештою, без відповідей на ці питання автор вважає, що пошук могили по всій території першого містечка університету — «не наукове завдання».
Далі п. Яременко згадує публікацію (без посилання) зі свідченням про могилу Сагайдачного професора Кудрявцева 1920-х років.
Як вважають екс-декан гуманітарного факультету НаУКМА, доктор історичних наук професор Віталій Щербак та директорка-засновниця Музею НаУКМА, кандидат історичних наук Тетяна Люта:
«Очевидно, що йшлося про статтю Володимира Буреги “Невідома розвідка професора Київської духовної академії П.П. Кудрявцева про поховання у соборі Києво-Братського монастиря”.
У цій статті автор опублікував рукопис професора КДА П.П. Кудрявцева “О некоторых погребениях под полом Великой церкви Братского монастыря”, в якій він описував події 1878–1879 рр., коли невказаний ним очевидець передав йому інформацію про поховання у крипті собору. Автор вказував на наявність двох поховань: праворуч (навпроти ікони Богоматері) — саркофаг із зітлілими останками і митрою, очевидно Газького митрополита Паїсія Лігарида; а ліворуч (а не праворуч, як пише Яременко) — цегляний саркофаг, який відвідувачі не відкривали і який Кудрявцев називає похованням гетьмана Сагайдачного».
На думку Віталія Щербака та Тетяни Лютої, руйнування собору, звісно, якось вплинуло на стан цих пам’яток, однак абсолютно не підлягає сумніву, що згадані поховання були наявні у крипті собору станом на 1878–1879 рр., а не деінде.
Враховуючи, що крипта собору швидше за все збереглася, про що свідчать попередні археологічні дані з шурфів, зроблених у 2023 р., питання лише в сучасних археологічних дослідженнях цієї знаменитої пам’ятки українського народу.
Віталій Щербак та Тетяна Люта також нагадали, що у відомому путівнику Костя Шероцького так само вказане місце поховання гетьмана Сагайдачного: «здесь под полом у южной стены на половине ея протяжения указывают место погребения гетмана Сагайдачного».
Отже, зауваження історика Максима Яременка, що «донині, втім, немає доказових даних про конкретне місце, яке б заслуговувало на пошуки поховання гетьмана», — проста облуда і виправдання злочинного наміру будівництва нового кампусу, запланованого його безпосереднім керівником Сергієм Квітом.
Позірна пошана з боку Сергія Квіта до гетьмана Сагайдачного, без якого ніколи би не з’явилася «Могилянка», схоже, змінюється на відверту політику забуття імені, яке стоїть на заваді реалізації амбітних будівельних планів очільника НаУКМА.
Яскравий приклад: 8 квітня цього року ГО «Фонд Великий льох» направила Сергію Квіту листа з проханням погодити проведення 15 квітня 2026 року святкового молебня священнослужителем Православної Церкви України з нагоди вшанування Вишгородської ікони Божої Матері та дня пам’яті святого благовірного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного — захисника православної віри.
Молебень мав відбутися на місці розташування пам’ятки історії, археології та архітектури «залишки Богоявленського собору», де у 2023 році були проведені археологічні дослідження.
Через позицію пана Сергія Квіта ця подія так і не відбулася…
Загалом позиція закладу, який задумувався як головний осередок виховання еліти, щодо історичної спадщини та політики пам’яті виглядає надзвичайно дивною. Бо чого варті пусті слова про патріотизм, шанування історії тощо, коли дії демонструють зовсім протилежне?
