Миколаїв — місто Стрийського району Львівської області, колишній районний центр. Населення близько 14 тис. мешканців. Розташоване неподалік від річки Дністер, за 3 км від залізничної станції Миколаїв-Дністровський на лінії Львів — Стрий. Західною околицею міста проходить автошлях E471.
Миколаїв заснований у 1570 році. Статус міста отримав 1940 року.
У VI ст. територія міста була у складі держави Білих Хорватів. У VIII—IX ст. столиця Білої Хорватії, імовірно, містилась у Стільську, а головне святилище (требище) — в Ілові. У 981—992 рр. князівства хорватів були приєднані до Київської Русі великим князем Володимиром Святославовичем. В ході цих війн Стільсько було зруйновано і більше не піднялось до рівня міста.
Миколаїв
Каплиця-писанка
Кар’єр Миколаївського цементного заводу
Археолог А. Шнайдер згадує, що під час закладення костелу в 1607 р. було знайдено фундаменти мурів міста і знайдено руські монети та величезний бердиш. У XIX ст. було видно ще вали, які оточували місто. Шнайдер дотримувався думки, що це був давній город Тетерів.
Поява міста Миколаєва пов’язана з особою Миколи Тарла. Родина Тарлів з’явилася в часи Владислава Опольського, який спроваджував сілезьких лицарів. Піденесення родини почалося від Закліки Тарла, який вперше згадується під 1431 р. як посланець короля Владислава Ягайла до подільських магнатів, які не хотіли віддавати Поділля з Кам’янцем васалам великого литовського князя Свидригайла. Пізніше Закліка Тарло з Щекаровиць став крайчим коронним і старостою стрийським. Синами Закліки були Андрій та Павло Тарло. Племінником Павла був сандомирський хоружний і королівський секретар Микола Тарло, який є засновником міста Миколаєва.
Микола Тарло був у добрих відносинах із Сигізмундом Августом. 20 лютого 1570 р. було підписано привілей на заснування міста Миколаєва.
Привілей короля Сигизмунда Августа на заснування міста Миколаєва і надання йому магдебурського права підписаний 20 лютого 1570 р. був підтверджений королями Стефаном Баторієм, Сигізмундом ІІІ, Владиславом ІV, Михайлом Корибутом Вишневецьким, Августом ІІ. З незначними змінами він був підтверджений і австрійськими цісарями Йосифом ІІ у 1782 р. та Францом І у 1794 р.
Перша грамота, яка лягла в основу конституції міста підтверджує те, що міщани отримували власне самоурядування на чолі з виборною Радою з 6 осіб, очолених бурмістром, звільнювалися від юридикації будь-яких урядовців і підлягали у всіх справах суду війта. Щоби заохотити нових поселенців їх звільняли від усіх податків на 20 років, у тому числі від «шосу» (стягався з міського населення пропорційно до розміру нерухомого і рухомого майна).
Тарло вибрав місце для міських укріплень, для костелу та для свого власного будинку. Міські укріплення будувалися вже з врахуванням застосування артилерії. Судячи з того, що у XVII ст. місто кілька разів витримало татарські набіги, укріплення таки були добудовані.
Австрійський дот часів Першої Світової війни
Найдавніше передмістя виникло при дорозі на Дроговиже, де була церква Святого Миколая, звалося спочатку Перемиським, бо сам тракт, вів з Перемишля на Галич. У XIX ст., коли система доріг змінилася, це передмістя називали Львівським. Помер Микола Тарло влітку 1571 р., маючи заледве близько 50 років.
У 1578 р. у місті було 37 дворів. 1580 р. міщани добилися права на безмитний проїзд старостинською дорогою через Дроговиже. Ядвіга Тарло (дружина Миколи Тарла), яка мешкала у Дроговижі, активно вмішувалася у життя міста і вважала себе дідичкою. Тому боротьба міщан з нею розпочалася від 1580 р.
За переказами, міщани, щоб не викликати підозри у влади, зібралися на раду за містом, на узліссі. Трохи пізніше там виникло поселення під назвою Радів. Повстанці напали на міську ратушу, захопили міських старшин та шляхтича і відрубали їм голови. З цього часу на краю Миколаєва стоїть могила з пам’ятним хрестом, у якій похований шляхтич Адам Рзецький.
Великої шкоди населення Миколаєва і навколишніх сіл зазнало у 1620 р.. Польське військо зазнало великої поразки в битві під Цецорою в Молдавії. Татарські загони скориставшись беззахисністю українських земель, жахливо пограбували Галичину.
Штольневий комплекс “Чорної гори”
У 1772 р. територія району увійшла до складу Монархії Габсбургів (з 1804 р. Австрійської імперії).
Уряд заохочував переселення німецьких колоністів на галицькі землі. Так на землях с. Добряни було засновано німецькі колонії Дорнфельд та Райхенбах.
Зміна польської влади австрійською покращила життя народу (припинились шляхетські міжусобиці, почав наводитись лад). 1773 р. Дроговизьке староство, до складу якого входив Миколаїв та 9 сіл, що були розташовані навколо, внесено в розпис державних маєтків і оцінене в 153180 золотих римських. У 1820 р. це староство придбав польський граф Станіслав Скарбек за 178630 золотих римських і став фактичним власником Миколаєва. Тепер жителі міста мусили платити як державні податки, так і платежі на користь графа за те, що користувалися землею, пасовищами, пасіками. Жителі передмістя мали відбувати панщину. Скарбек був одним з найбагатших людей в Австрійській імперії та засновником притулку для сиріт і пристарілих, виділяв значні кошти на його утримання.
Ще до початку війни у 1914 р. австріяки проводять будівництво укріплень на лінії Розділ — Верин — Миколаїв — Дроговиж. Будівництво Миколаївської фортеці в околицях міста, яка мала прикривати дороги на Карпати було припинено після дізнання про це російською розвідкою.
Наприкінці серпня 1914 р. на території Миколаївщини розпочались запеклі бої. Спроби австрійців утримати Миколаїв у своїх руках закінчились поразкою. У запеклих боях на австрійсько-російському фронті брав участь легіон Українських Січових Стрільців.
3 березня 1918 р. в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.
Миколаївська церква
Після розвалу Австро-Угорської імперії на початку листопада 1918 р. в Галичині проголошено створення Західноукраїнської Народної Республіки. У той час частина Миколаївщини увійшла до складу Жидачівського політичного повіту. Але польська влада прагнула приєднати Галичину до відновленої польської держави. Для захисту українських земель створюється Українська Галицька Армія. Миколаїв захищала 7-ма Львівська бригада УГА, якою командував А. Бізанц (уродженець Миколаївщини — с. Дорнфельд). 18 травня 1919 р. Миколаїв та Розділ були зайняті польськими військами.
У серпні 1920 р. частини Першої кінної армії вступили на землі Миколаївщини. Червоноармійці вибили поляків з залізничної станції Миколаїв-Дроговиж і захопили багато військових трофеїв.
У березні 1921 р. підписано Ризький мирний договір, західноукраїнські землі перейшли під владу Польщі. На Миколаївщині розвивалася дрібна промисловість, виробництво вапна, кахлів, цегли, гончарного посуду. Велике підприємство Розвадівський вапняно-кахельний завод належав багатому єврейському капіталісту Шмораку. Більшість населення було зайнято в сільському господарстві і дуже страждало від безземелля. Найкращі землі продавались або передавались безкоштовно переселенцям з Польщі.
Навесні 1940 р. між Дроговижем, Розвадовом та Миколаєвим почалося будівництво цементного заводу. Цьому сприяли багатющі поклади вапняку і глини. Відтоді головним підприємством Миколаєва є цементний завод, який розкопав навколо міста величезні кар’єри.
На основі тексту із Вікіпедії
Для туристів у Миколаєві та околицях значною цікавинкою є штольневі комплекси Чорної Гори — умовно ранньосередньовічні археологічні об’єкти урочища «Чорна Гора». До нашого часу збереглись близько 10 штольневих комплексів у бортах древньої структурної тераси на північ від Миколаєва. Досить часто ці штольні називають храмовими комплексами білих хорватів. Частина дослідників вважає, що печери видовбали ще білі хорвати, а пізніше їх перетворили на штольні.
Поряд із Миколаєвом є залишки австрійських укріплень часів Першої Світової війни. Дуже цікавим є старий дот вписаний у скелю.
Пам’яток архітектури у Миколаєві збереглося небагато. Найстарішою будівлею є костел святого Миколая. Спочатку тут була каплиця, а у II половині XVI століття збудовали мурований храм за кошти родин Мнішхів і Тарлів. У період 1600р. – 17 травня 1607 року у Миколаєві було засновано парафію (фундатори – Мнішхи і Тарли, а також король Зигмунт ІІІ Ваза). 1620 року святиню знищили татари.
Костел святого Миколая
У 20-х – 30-х роках XVIІ століття у Миколаєві постав новий мурований костел коштом М. Остророга, який 1636 року консекрував єпископ З. Новошицький. У 1741 році відбувся грунтовний ремонт святині, а 1835 року розпочався черговий її ремонт. У 70-х роках ХІX століття на фасаді храму встановили великий годинник.
З 50-х років ХХ століття по 1990 рік костел було закрито (спортивний зал, а потім – палац урочистостей). Парафію обслуговують дієцезіальні священники. Текст із сайту Костели і каплиці України
Греко-католицька церква святого Миколая, була збудована у 1868—1876 рр., а храм святого Михаїла, тієї ж конфесії звели у 1863 році.
У центрі міста є старовинні будинки часів Австро-Угорщини. Ще однією цікавинкою є каплиця-писанка, розташована на пагорбі над містом.
Фото Романа Маленкова.
