Нині у Самборі мешкає близько 35 тисяч осіб. Це районний центр на заході Львівської області.
Історія міста сягає в далеке минуле. Археологічні дослідження свідчать, що поселення у цій місцевості існували ще в доісторичні часи. При розкопках на території міста знайшли римські монети IV століття, бронзові сокири, серп, браслети, виготовлені приблизно у IX—VIII століттях до н. е.
Самбір виник на місці давньоруського поселення Погонич, яке, як гадають, займало територію вздовж сучасної вулиці Т. Шевченка (колишня В. Терешкової, раніше Перемишльська) і північного берега річки Млинівки. Припускають, що неподалік від цього селища, на пагорбі, де тепер стоїть церква Різдва Богородиці і колишній костел бернардинів, було давньоруське укріплене городище, одне з багатьох на Прикарпатті. Невідомо, коли виник Погонич. У 1929 році на території цегельні по вулиці Перемишльській були виявлені бронзові предмети (сокири, серп, браслет та ін.), які походили з ІХ—VIII століть до нашої ери. На відстані 18 км на південний захід від Погонича було давнє місто Самбір (сучасний Старий Самбір) — адміністративний центр Самбірської волості, яке 1241 року знищили татаро-монголи. Уцілілі жителі цього міста переселилися в Погонич, який з часом розрісся, і його назвали «Новим Самбором», а знищене татаро-монголами місто стало «Старим Самбором». З 1390 року за давнім Погоничем утвердилася назва «Самбір». Але в документах до 1450 року місто іменується і Самбором, і Новим Самбором, і — по старому Погоничем. Обидва міста мали ще одну назву: Старе Місто і Нове Місто.
Самбір лежав на перехресті важливих торгових шляхів, які вели на схід і захід, до Львова, Дрогобича, Перемишля, в Угорщину і Польщу, що значною мірою зумовило економічну активність і матеріальний добробут міста в епоху середньовіччя.
1241 рік — перша літописна згадка про місто. Того року ординці сплюндрували тодішнє місто Самбір (теперішній Старий Самбір), а уцілілі мешканці знайшли притулок у добре укріпленому посаді Погонич, який ховався у лісових хащах на березі Дністра. Від 1390 року Погонич став Новим Самбором, а колишній Самбір — Старим Самбором (або Старим Містом). Згодом Новий Самбір став просто Самбором.
У 1349 році Самбір, як і всю Галичину, завоювали польські феодали на чолі з королем Казимиром ІІІ. Остаточно ці давньоруські землі відійшли до Польщі лише у 1387 році після короткочасного перебування у складі Угорського королівства. В складі польської держави колишня Самбірська волость, яка була княжою власністю, стала одним з чотирьох повітів Перемишльської землі Руського воєводства і приватною власністю польських королів та магнатів.
До 1349 року поселення було у складі Галицько-Волинської держави.
Зміст акту із книги «Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie» про продаж Спетьком Нового Самбора Генріху у 1390 році.
1349—1390 роки — поселення було власністю польських королів.
У 1387 році власником Самбірщини (території між Добромилем і Стриєм) став магнат Спитко Мельштинський. Цей маєток йому дістався від короля як подарунок за військові заслуги під час загарбання давньоруських земель.
13 грудня 1390 року — Спитко продав войтівство в Новому Самборі Генріхові з Ланьцута за 80 гривень монет празьких, дозволяючи йому заложити місто на праві магдебурзькім. З цього моменту в місті почали селитися німці та євреї і в тому ж році поруч зі старим містом (зі східного боку), на низькому відкритому пагорбі почали будувати нове місто на зразок західноєвропейських готичних міст.
Після загибелі Спитка у битві з татарами над Ворсклою (12 вересня 1399 року) Самбірщиною володіла вдова по Спиткові, Ельжбета.
У XV столітті Самбір був замком-фортецею.
1415 року — Самбірщину повернуто у володіння польських королів, які часто віддавали місто й околиці в заставу різним магнатам за позички грошей. Так, 1419 року — шляхтичу Генрихові Гінчу з Рогова, 1431 року — магнату Пйотрові Одровонжу.
1451 року — король Казимир IV Ягеллончик перебував у місті.
Староста Кшиштоф Одровонж-Шидловський найбільше причинився до укріплення міста. 1530 року він укріпив центр Самбора мурами, валами та ровами.
Важливим адміністративним центром міста був княжий замок (на місці, де тепер Замкова площа). Дерев’яний замок згорів під час нападу татар 1498 року і вже не відбудовувався. В середині XVI століття було споруджено новий мурований так званий королівський замок «на Бліху» (тепер там міська лікарня). Від цього часу зберігся так званий «мисливський будинок», в якому тепер обладнано лікарняну церкву святого Пантелеймона.
1498 року згоріли дерев’яна ратуша та всі навколишні будинки. На початку XVI століття збудували нову 1-поверхову ратушу з невисокою вежею і годинником. Ця ратуша теж згоріла, а на її місці у 2-й половині XVII століття звели муровану з 40-метровою 8-гранною вежею і ліхтарем. (Див. Самбірська ратуша).
1542 році – місто отримало привілей неприйняття євреїв.
Рід Одровонжів володів Самбірщиною до 1545 року, коли королева Бона Сфорца (друга дружина короля Сигізмунда I Старого) викупила всі маєтки від Станіслава Одровонжа.
1553 року — королева Бона заборонила євреям торгувати на ринку, а українцям дозволила збудувати церкву на середмісті. Через деякий час було зведено дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка служила до 1738 року, коли на її місці збудували муровану.
1568 року — у Самборі було 127 будинків.
1568 року — на місці давнішого дерев’яного костелу (з 1370 року), спаленого татарами 1498 року, відкрили нині діючий мурований костел Усічення Голови святого Івана Хрестителя. Він теж горів 1637 року, але був відбудований. Після останньої пожежі костел відновлено 1846 року, а 1888 року його прикрасили розписом та встановили нові вівтарі, органи й амвон.
25 серпня 1604 року з Самбірського замку вирушило об’єднане українсько-польське військо, яке 20 червня 1605 року захопило Москву.
Наприкінці XVI — на початку XVII століття королівським старостою Самбора був польський магнат Єжи Мнішек. Він загостив у самбірському королівському замку Григорія Отрєп’єва, який видавав себе за сина московського царя Івана Грозного — Димитрія, i допоміг цьому Лжедимитрію 21 червня 1605 року зайняти московський престол (утримував його до 17 травня 1606 року). Дочка Єжи Мнішека, Марина, була дружиною Лжедимитрія.
Практика передачі міста й околиць у заставу тривала. Так, 1676 р. король Ян III Собеський передав місто в заставу Станіславу Скарчевському (12 вересня 1883 р. в костелі Усічення Голови святого Івана Хрестителя встановили чавунну таблицю з написом у пам’ять про Яна III Собєського).
1705 року — близько 2/3 жителів померли від холери. Цвинтарі були заповнені повністю і стало необхідним захороняти померлих в парках. Лише близько 1300 жителів залишилось у місті.
1732 року Август ІІ надав євреям привілей ставити будинки на замковому ґрунті і відкривати в них крамниці.
У 1771 році епідемія вперше прокинулась у єврейському кварталі Бліх та забрала 400 жертв. З Бліху вона поширилась на місто, забравши більше 3000 життів.
1772—1918 роки — Самбір був під пануванням Габсбурґів (з 1804 року — Австрійської імперії, з 1867 року — Австро-Угорщини).
1773 року — створення Самбірського округу, адміністративної одиниці Королівства Галичини та Володимирії у складі Монархії Габсбургів та Австрійської імперії.
13 травня 1783 року Йосиф ІІ видав декрет про класифікацію міст Галичини, Лодомерії. До І-го класу віднесли Львів (столиця, резиденція гебернської влади), до ІІ-го — королівські міста (мали спеціяльний імператорський привілей), до ІІІ-го — муніципальні (всі, що мали магістрат). 26 липня 1778 (або 1788 року[11] — декретом цісаря Йосифа II Самбoру надано титул «Вільного королівського міста». Статус дозволяв мати кращі в порівнянні з муніципальними містами умови для подальшого розвитку. У місті розміщувався Окружний суд і «дирекція виділу регуляції гірських потоків Галичини».
1784 року — навколо міста розібрали оборонні мури. Наприкінці XVIII ст. у місті діяла масонська ложа.
За період австрійського панування Самбір прикрасився новими будівлями. У 1890–1894 роках спорудили велику двоповерхову кам’яницю для гімназії (тепер школа № 2 i гімназія), а 1904 року — будівлю державної чоловічої вчительської семінарії (за радянських часів тут розмістили військову частину; вул. Січових Стрільців). У 1890 році завершено будинок пошти.
1844 року — завершено реконструкцію ратуші (добудовано вхідні лоджії, змінено місце входу і влаштовано нові фасади). 1877 року на ратуші замінили мальований на полотні образ Божої Матері (1660, подарунок монаха-місіонера з 1760 року) на мальований на блясі (знищений за радянських часів). 1885 року на ратушній вежі змонтували дзиґар з боєм i циферблатами на 4 сторони, придбаний у Празі. Над бічною лоджією при вході в ратушу встановлено герб міста, перезатверджений привілеєм цісаря Йосифа II з 26 червня 1788 року (прикрашений золотою короною блакитний щит з зображенням оленя, що біжить справа наліво; шия тварини прошита стрілою).
У 1846 та 1847 роках Самбір пережив голод. Населення було змушене харчуватись травою і листям. Багато жителів померло.
1893 році — побудовано єврейську початкову школу при вул. Шкільній (нині житловий будинок, вул. Колессів).
1904 році — закінчено спорудження будинку спортивного товариства «Сокіл» (нині Народний дім).
1910 року — споруджено 3-поверхову кам’яницю Скарбової дирекції (нині військовий шпиталь).
1898 року — відкрито новий цвинтар при вул. Бісківській після закриття старого при вул. Дрогобицькій (тепер — вулиця I. Франка). 1908 році на новому цвинтарі збудовано каплицю; 1940 року на місці старого цвинтаря більшовики заклали парк культури і відпочинку; 1989 року на старому цвинтарі віднайшли могили видатних театральних діячів Омеляна Бачинського i його дружини Теофілії.
На 1888 рік місто складалося з 4 посад: Міської, Львівської, Перемишльської та Бліх. Посада Міська — 3042 мешканці, 135 будинків. Посада Львівська — 1986 мешканців, 217 будинків. Посада Перемишльська — 1729 мешканців, 162 будинки. «Бліх» зі селом «Новий Світ» становили єврейське містечко (штетл), там мешкали 2020 осіб і було 148 будинків.
1855—1858 роках — будівництво шосе Самбір — Дрогобич через Лішню.
Грудень 1872 року — відкрито залізничне сполучення Самбір — Борислав i Стрий — Самбір — Хирів — Перемишль.
1903 року було завершено спорудження, здано в експлуатацію відтинок залізниці Львів — Самбір, 1905 року — відтинок Самбір — Сянки. Також було збудовано приміщення залізничного вокзалу.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття виходила польськомовна «Gazeta Samborska».
Під час Першої світової війни з 17 вересня 1914 р. по 15 травня 1915 р. місто було під окупацією російських військ, які завдали йому великої шкоди. Було знищено бібліотеку товариства «Просвіта», а в будинку товариства влаштовано стайню для офіцерських коней. Обладнання лабораторій, класів і кабінетів вчительської семінарії вивезено в Росію, туди ж вивезли місцевих українських діячів Данила Стахуру, Теодора Біленького та ін.
10 квітня 1915 р. російський імператор Микола II відвідує Самбір під час поїздки по зайнятих територіях Галичини.
Пам’ятний знак депортованим українцям з Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Підляшшя
Західноукраїнська Народна Республіка
Після розвалу Австро-Угорської монархії, 1 листопада 1918 р. в Самборі встановили владу Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Державним повітовим комісаром ЗУНР на Самбірщину (Самбірський повіт ЗУНР) було призначено відомого письменника Андрія Чайковського.
5 листопада в повіті Самбір було встановлено владу Української держави — ЗУНР.
Увечері 16 травня 1919 р. місто було захоплене дивізією польського війська під командуванням генерала Францішека Александровича.
У 1939 місто було анексоване СРСР. Після початку німецько-радянської війни, від 29 червня 1941 року по 7 серпня 1944 року, Самбір зайняли німці.
Костел Святого Івана Хрестителя
Костел Святого Івана Хрестителя (також Костел Мучеництва святого Йоана Хрестителя) — латинська церква в місті Самбір Львівської області. Є діючою і підпорядкована Самбірському деканату Римо-католицької церкви в Україні. Це найвища і найстаріша споруда міста. Костел Івана Хрестителя є пам’яткою архітектури XVI століття загальнодержавного значення, охоронний № 398.
У XIV столітті тут була римо-католицька парафія з маленьким дерев’яним костелом, зведеним близько 1370 року. Після нападу татар на Поділлі та Галичину в 1498 році цей костел згорів дотла. У середині XVI століття на його місці почалося будівництво нового, кам’яного храму за проєктом польського архітектора Юзефа Тарновчика. На фасаді костелу зберігся напис «1530», тому саме цей рік можна вважати роком початку будівництва святині. Будівельні роботи тривали досить довго і завершилися у 1573—1574 роках зведенням склепіння костелу. Освятив новозбудований костел архієпископ Я. Соліковський. Втім, вже у 1637 році костел потерпів від великої пожежі, внаслідок якої завалилися башта і склепіння, вціліли лише бічні нави. До 1642 року костел повністю відбудували, у 1664 році його повторно освятив єпископ С. Сарновський.
У 1846 році костел знову горів, цього разу вогонь знищив дах і значно пошкодив склепіння над хором; після пожежі костел знову відбудовують. У 1880-х роках велися роботи із оздоблення і реставрації будівлі: у 1886—1887 роках на карнизах встановили металеві решітки, у 1889 році відновили бокові нави, у 1893 році — притвор, художник Я. Табінський виконав розписи головної нави. У 1923 році на вікна встановили вітражі, а в 1929 році розписали хори.
З 1864 по 1865 рік у цьому храмі служив єпископ Йосип Пельчар, якого католицька церква визнала святим.
Після Другої світової війни костел залишався діючим, тут працював о. Казимир Мончинський. З 1990 року костелом святого Івана Хрестителя опікуються отці-воскресінці із згромадження Воскресіння ГНІХ та черниці згромадження Сестер Францисканок Родини Марії[1]. У 2001—2002 пройшла чергова реставрація будівлі костелу.
Будівля костелу зведена із цегли та каменю, в архітектурному плані належить до базилікального типу церков: тринавна, складається із квадратного у плані основного об’єму, видовжених хорів із гранчастою апсидою і масивної вежі-дзвіниці, розташованої на західному фасаді. Симетричність плану будівлі дещо порушена прибудованим з північного боку хорів приміщенням та напівкруглою вежею між дзвіницею і північною бічною навою, в якій облаштовані кам’яні сходи на хори та верхні поверхи дзвіниці. Стіни костелу укріплені контрфорсами. Башта-дзвіниця квадратна у плані, складається із чотирьох ярусів, останній з яких восьмигранний, завершується шоломовидною банею із ліхтарем.
Костел будувався досить довго, у два етапи, тому в його архітектурі поєднані риси готики та ренесансу. Найдавніша частина будівлі, зведена у 1530—1565 роках, — хор із бічним приміщенням, в їх оформленні збереглися елементи готичного стилю: зірчасті склепіння хору із кам’яними нервюрами, стрільчасті вікна та арки, готичні двері бічного приміщення. Основний тринавний об’єм костелу зведений після пожежі 1637 року і має риси архітектури ренесансу: циліндричне склепіння із розпалубками головної нави та хрестове у бічних. До того ж періоду належить і ліпний декор склепіння головної нави.
Біля костелу стояв одноповерховий парафіяльний будинок, у якому діяла польська парафіяльна школа. У 1715—1727 роках на місці старої шкільної будівлі побудували муровану, яка збереглася донині. Тепер у ній міститься Музей «Бойківщина». У 1990—2000 біля костелу звели новий парафіяльний будинок.
При костелі діяв шпиталь, який проіснував до початку ХІХ століття.
Перед костелом встановлено пам’ятник Папі римському Івана Павла II. Пам’ятник освятив єпископ Мар’ян Бучек 18 травня 2007 року.
Костел святого Станіслава і монастир бернардинців
Костел святого Станіслава і монастир бернардинців — культова споруда і монастир в Україні, розташовані в м. Самбір Львівської області. Основа комплексу відноситься до 1698 року. До складу монастиря входить костел святого Станіслава, дзвіниця і монастирські келії.
Бернардинський монастир був збудований у 1471—1476 роках. До сьогодні ці будівлі не збереглися. Спорудження кам’яного монастиря розпочато в 1698 році.
Спочатку був закладений цвинтар (на місці, де зараз знаходиться виправно-трудова колонія для неповнолітніх). Було збудовано капличку в центрі цвинтаря. У ній відправляли Службу Божу до 1474 року, коли було збудовано костел Внебовзяття Пресвятої Богородиці.
У 1498 році монастир був спалений татарами. Бернардини у 1514 році приступили до будівництва мурованої оборонної святині. Монастир оточили міцними та високими мурами, з цегли та каменю. Із західного боку монастиря знаходилась брама, а з півднного — чотирикутна в плані вежа з хвірткою.
Цісар Йосиф ІІ 5 лютого 1786 року скасував орден бернардинців, все майно перейшло у власність держави. У спорудах розмістили окружний уряд, потім повітову поліція, гімназія. Проте у 1905 році було знесено усі монастирські будівлі, на їх місці почали будівництво приміщень повітового суду та в’язниці.
В нових приміщеннях монастир проіснував до 1939 року. 1987 року костел відреставровано і пристосовано під концертний зал органної музики. Будівля унікальна своїми акустичними якостями. Відлуння триває 6,5 секунд.
Після скасування ордену єзуїтів влада передала у 1847 році колегіум і колишній єзуїтський костел бернардинцям.
Костел — бароковий, прямокутний у плані, тринавний, базилікального типу. Головний фасад з низькими двоярусними вежами, завершеними трикутними фронтонами. Костел мурований, складається з прямокутної нави з 4-ма арками і вужчого від неї пресбітерія з трьома арками.
До південного фасаду костелу примикає двоповерховий корпус келій. Будівля кам’яна, коридорної системи з хрестовими склепіннями на першому поверсі. Південно-західний кут монастирської будівлі включає триярусну, квадратну в плані під шатровим дахом дзвіницю.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Церква Різдва Пресвятої Богородиці — греко-католицька церква у місті Самбір Львівської області, пам’ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 798-М). Місце перебування двох реліквій — Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці та часточки мощей святого Валентина, легендарного покровителя закоханих.
Дозвіл на будівництво церкви в середмісті Самбора мешканці міста отримали 20 січня 1554 року. Того ж року (за іншими даними — у 1558 році) було зведено дерев’яну церкву. Сучасний мурований храм збудували 1738 року, поруч із старою дерев’яною церквою, коштом українського шляхтича, дідича села Радловичів Іллі Комарницького та його дружини Олени.
У 1841 році церкву відновили і пофарбували, у 1855 році добудували дугоподібне захристя, де помістили портрети ктиторів церкви. Через десять років, у 1865 році пройшла чергова перебудова церкви: приміщення храму розширили, добудувавши вівтар, та встановили іконостас роботи майстра Михайла Федорчака із Пряшева. Принаймні деякі ікони належать пензлеві маляра Яблонського. У 1886 році маляр Сисінський обновив ікони та престоли, а у 1893 році були проведені чергові роботи з відновлення екстер’єру храму. У 1894—1895 роках майстер Корнило Устиянович розписав стіни зсередини.
У першій третині XX століття в церкві ще неодноразово проводили ремонт. Так, у 1900 році добудовано присінок, який пізніше замінили на ґанок для відправ під час відпустів, а також оздоблено захристію. У 1908 році було розібрано плебанію, з матеріалу якої надбудували дзвіницю церкви, у 1912 році — добудовано бічні нави.
У 1935 році маляр Володимир Запорізький оновив внутрішні розписи церкви і доповнив їх. Того ж року, під час ремонтно-реставраційних робіт було знайдене підземелля під головним вівтарем, де виявилося поховання ктиторів церкви — подружжя Комарницьких та їх доньки.
Деякі реставраційні роботи проводилися і за часів СРСР, зокрема, у 1960-х і 1980-х роках.
Після Другої світової війни церкву Різдва Богородиці передали Російській православній церкві[3]. У 1992 році храм перейшов до Української греко-католицької церкви.
Ратуша
Самбірська ратуша — пам’ятка архітектури XVII—XIX ст. загальнодержавного значення. У ратуші працює міська Рада народних депутатів та голова міста.
Після отримання Самбором Магдебурзького права у 1390 році, за сприяння тодішнього старости Спитка з Мельштина, було споруджено першу самбірську ратушу.
Первісна ратуша була дерев’яною. Вона згоріла 1498 році разом з усіма навколишніми будинками. На початку XVI ст. збудували нову одноповерхову ратушу з невисокою вежею і годинником. Ця ратуша теж згоріла (1637 р.), а на її місці у 1638–1668 роках звели двоповерхову муровану з 40-метровою 8-гранною вежею та ліхтарем. Донині зберігся стародавній ренесансний портал. І хоча документів про його виготовлення не збереглося, його форми, чистота стилю промовляють про те, що цей портал виготовлено разом з первісною будовою і що його майстер був під впливом італійських майстрів, які працювали у Кракові. 1844 р. ратушу реконструйовано — добудовано вхідні портики, змінено місце входу і влаштовано нові фасади.
На південному боці ратушної вежі, у 1760 році, було встановлено образ Матері Божої, подарований польським священиком Валентином Дудкевичем. У 1877 році цей образ замінено на виготовлений з мідної бляхи. Він простояв до приходу совітів у 1939 році. У 1997 році на цьому місці встановлено гіпсову фігуру Матері Божої.
У 1885 році на ратушній вежі вмонтовано годинник, куплений у Празі в годинникаря Ґейнца, з боєм та циферблатами на чотири боки (місту годинник обійшовся в чималу на ті часи суму: 1200 злотих). Колись годинник уночі підсвічувався. 1980 р. його було відремонтовано, але циферблат на північному боці залишився недіючим.
Над портиком при боковому вході в ратушу встановлено герб міста, який перезатвердив для Самбора австрійський цісар Йосиф II привілеєм від 26 червня 1788 року. Це блакитний щит, на якому зображено оленя, що біжить справа наліво. Шия оленя прошита стрілою. Вгорі щит прикрашено золотою короною.
Будівля ратуші кам’яна, прямокутна у плані, коридорної системи. Основний, квадратний в плані, триповерховий об’єм має розміщену в центрі сходову клітку, освітлену верхнім світлом. Західний та східний фасади акцентовані одноярусними трьохарковими портиками.
Приміщення першого поверху перекрите хрестовими, циліндричними та парусно-зімкненими склепіннями. Висотним елементом будівлі є триярусна, квадратна в плані вежа з південного боку. Її верхній восьмигранний ярус із годинниками завершений восьмигранним ліхтарем.
За переказами, Лжедмитрій I з балкону самбірської ратуші виголосив свою першу промову до шляхти, закликаючи у похід на Москву.
Фото Романа Маленкова.
