Цікаво було б поспілкуватись із старожилами села Шиїнці Хмельницького району (донедавна – Деражнянського) з приводу того, як вони вимовляють назву свого села. Ще з польських часів, топонім (і написання, і вимова) змінювався, ну ось самі гляньте: Schyencze (1576), Siincze (1578), Szynce (1630–1650), Szyince (1661), Шейка (1800), Шеинцы (1805), Шыинцы (1862), Шеинцы, Шыинцы, Шигинцы (1893), Шиїнці (1926), Шеїнці (1938). А в 1786 році в Летичівському Гродському Суді проводились справи та дарувальний запис щодо села Шіян. Згідно Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XI, видавництва 1880 року, село було у власності Бржозовських і Лапчинських, а до того Сарнецьких.
Є в селі Різдво-Богородицька церква. Нічого особливого, невеличка, невиразна, оку нема за що зачепитись. Спеціально туристи сюди не поїдуть, ну хіба що «колекціонери», або проїздом заглянуть. А от паломники приїздять, багато в мережі статей про отця Симона, до якого ідуть навіть з Європи. Хоча в нинішній час не знаю – церква ще до цих пір підпорядкована МП, а священик сам з Алупки.
Інформація щодо року зведення храму різниться, і ця різниця суттєва. Одні джерела (переважна більшість) пишуть, що 1794 року, інші, що 1868 року. Можливо, в другій даті малась на увазі перебудова чи реконструкція. Тому що таких реконструкцій церква пережила чимало, під час останньої перекрили дах, поставили нову баню (ну як же без цибулини-сіянки), змінили підлогу та внутрішні перекриття. Ось і втратила церква свій первісний вигляд та привабливість.
Між тим, храм має статус пам’ятки місцевого значення.
Текст та фото Ігоря Дорожка
