Тучин розташований за 26 кілометрів від Рівного і за 12 кілометрів від траси Е-40. Тисячі автівок пролітають щоденно найбільшою автотрасою України, повз поворот на Тучин, але мало хто здогадується, що то неабияке село – в минулому містечко, в якому збереглася купа пам’яток: дві дерев’яні церкви, костьол із плебанією, і, навіть, німецька кірха. Ми заскочили у Тучин влітку 2020 року, і були вражені, приємно і неприємно. З одного боку нас порадував стан дерев’яних храмів та присутність на території села кількох діючих підприємств, зокрема ковбасного цеху (фірмовий магазин є, ковбаси смачні й недорогі), а от перебудована кірха і ганебний стан гарного мурованого костьолу, навіяли сумні думки.
Перші згадки про Тучин відносяться до 1545 року, а від 1590-го тут вже діяла римо-католицька парафія. Майже всю свою історію, яка, до речі, дуже детально описана у Вікіпедії, Тучин був містечком. У міжвоєнний період минулого століття, коли Рівненщина входила до складу Польщі, тут існували значні польська, німецька та єврейська громади. Після Другої світової війни євреїв та німців у Тучині майже не залишилося, згодом виїхала, або асимілювалася більшість тучинських поляків, поступово містечко Тучин перетворилося у село.
Костьол святої Трійці та архангела Михаїла
Німецькі колоністи з’явилися у Тучині у 80-ті роки 19 століття. У 1888 році було засновано лютеранську парафію, яка згодом об’єднала значну кількість лютеран Рівненщини – до 25 тисяч. Німці збудували школу, значну кількість житлових будівель, і порядкували на своєму кутку. Значна кількість німецьких будівель збереглася до нашого часу, в тому числі і кірха зі школою (нині протитуберкульозний диспансер), але ж кірха так сильно перебудована (дзвіницю знесено) і утеплена, що впізнати у ній сакральний об’єкт майже нереально.
Пам’яток єврейської громади у Тучині ми не знайшли. Можливо десь ще є цвинтар, але ми не мали часу його шукати.
Дуже цікавою тучинською пам’яткою є бароковий костьол, зведений у 1786-1796 роках у стилі бароко, й освячений на честь Святої Трійці та архангела Михаїла. Фінансував будівництво храму тодішній власник містечка, Михаїл Валевський. Початково храм був без дзвіниці, її добудували у 1929 році.
Свого часу Тучинська римо-католицька парафія охоплювала близько трьох десятків населених пунктів та дві тисячі вірян. Пишуть, що храм було дуже пошкоджено в роки Другої світової війни, адже він служив укриттям для червоноармійців, а потім і для фашистів. В післявоєнний час його не відновлювали, і отак він стоїть вже понад сім десятків років у стані руїни. А моггла б бути прекрасна будівля – чудовий туристичний об’єкт.
Преображенська церква
У Тучині збереглися дві дерев’яні церкви. Преображенська церква – пам’ятка архітектури національного значення. Це прекрасний зразок народної дерев’яної архітектури Волині, хоча в її формах сильно відчувається вплив козацьких дерев’яних храмів Наддніпрянщини. Місцеві мешканці кажуть, що храм всю свою історію працював, і навіть у радянські часи був відкритим. Трьохзрубна красуня-церква із трьома верхами та окремою дзвіницею нині перебуває у підпорядкуванні московського патріархату. Вона розташована недалеко від будинку культури Тучина.
Ще один гарний і добре збережений храм Тучина – церква святої Параскеви, яку звели у 1900 році, на місці давнішої. Парадокс, але до пам’яток архітектури вона не належить. Так, нехай вона не така древня і цінна, як Преображенська, але ж місцевий статус охорони вона повинна мати.
Церква святої Параскеви
Церква святої Параскеви розташована у центрі Тучина, недалеко від школи-інтернату. Протягом радянського періоду села, із 1959 по 1991 роки храм не працював. Що було в ньому тоді – ми не розпитували. Зараз він у чудовому стані.
Крім вищезгаданих, у Тучині в різних місцях трапляються якість старі господарські і житлові будівлі, але дізнатись що то за будівлі ми не змогли, та і часу не мали. Загалом Тучин сподобався, особливо зненацька-неочікуваним насиченням пам’ятками.
Текст та фото Романа Маленкова.
Колишня кірха
Плебанія
Залишки німецької забудови
