Ерзурум Erzurum – найбільше місто північного сходу Туреччини, у 2020 році, згідно із статистичними даними, тут мешкало 670 тисяч жителів. А ще, це місто одне із найбільш високогірних – середня висота розташування вулиць Ерзуруму 1890 метрів н.р.м. Ерзурум займає плоскогір’я, яке упирається у гори. Територія міста досить рівна, хоч і розташована на значній висоті.
Ерзурум відрізняється одними із найбільш суворих кліматичних умов Туреччини. Взимку тут три місяці лежить сніг і дуже холодно. Колись цю територію називали Турецьким Сибіром, хоча коли ми тут були – у липні 2021 року, тут стояла страшна спека +43 градуси Цельсія. Це свідчить про значну континентальність клімату – взимку холод, влітку спека.
Назва Ерзурум походить із перської мови – Арз-е-Рум – земля румів (ромеїв). Ромеями називали римлян та візантійців (східних римлян). Місто до 1071 року належало Візантії і називалося Феодосіополіс (на честь імператора Феодосія). Після битви під Манцикертом, яка відбулася якраз у 1071 році, ці землі захопили сельджуки, хоча і раніше Ерзурум неодноразово змінював власників – хуррі, ассирійці, кіммерійці, скіфи, македонці, з Олександром на чолі, селевкіди (греки), римляни і візантійці. У 633 році Ерзурум завоювали араби Омара бен Хаттаба…
Медресе з двома мінаретами
Гробниці
Замок
Будинок конгресу
З кінця 11 століття Ерзурум належав сельджукам, хоча періодично його завойовували то монголи, то грузини, то туркмени Тимура, то перси. У 1514 році вперше Ерзурум захопили османи, а від часів правління Сулеймана І Кануні (Законодавця), якого у нас чомусь називають Пишним, у росіян – Вєліколєпним, до сьогодні Ерзурум перебуває під владою турків. Хоча ні, брешу – у 19 столітті Російська імперія двічі захоплювала Ерзурум на короткі строки, а у 1916 році, під час Першої Світової війни, в ході Ерзурумської операції, розгромивши турецьку армію, майже на два роки зайняла місто.
До 1915 року значну частину населення Ерзурума, а в деякі періоди більшість, становили вірмени. Як і на всій території сходу Туреччини, яка колись була частиною Великої Вірменії. Відповідно, центр Ерзуруму був забудований вірменськими житловими будинками – нині їх залишилось дуже небагато – все знесли.
Все змінилося у 19 столітті, коли почалися масові погроми вірмен. У 1895 році відбулася Ерзурумська різанина – тоді було вбито 60 тисяч вірмен у Ерзурумі, Трабзоні, Ерзінджані. Ще страшнішим став 1915 рік, коли усіх вірмен Ерзурума, за наказом уряду младотурків, було вбито або депортовано. Більшість джерел твердять, що депортація теж була найчастіше смертю для вірмен… Із 1915 року вірмен у Ерзурумі немає.
Ерзурум – дуже красиве місто. Я давно хотів побувати тут. Побував і не пожалкував.
Символ Ерзурума – медресе з двома мінаретами Чіфте Мінареллі Медресе. Неймовірно красива будівля, яка була зведена сельджуками у центрі Ерзурума. Будували медресе із 1253 по 1291 рр. Висота мінаретів – 26 метрів. Вони, як і вхідний портал, прикрашені казковим різьбленням. Медресе має два поверхи, внутрішній двір, 37 кімнат і мечеть. В часи російської окупації медресе було розграбоване. Кажуть, що частина скарбів медресе, і нині зберігається в російських музеях.
За Чіфте Мінареллі Медресе розташований майданчик з ісламськими мавзолеями. Тут чотири мавзолеї, три з яких є справжніми архітектурними шедеврами. Збудували мавзолеї у 12-14 столітті, але хто у них був похований – точно не відомо. Пишуть, що найбільша усипальня належить Еміру Салтуку. Комплекс називають Три Куполи.
Праворуч від входу у медресе головна мечеть Ерзурума – Улу Джамі (як же їй іще називатись). Її звів Емір Салтук Насреддін Аслан Мехмет у 1179 році. Мечеть велика за площею (51х54 м), але приземкувата. В храмі 40 колон. На схід від мечеті, метрів за триста, стоїть ще одне шедевральне медресе – Якутіє (1310 р.), а навпроти, через площу, замок.
Замок в Ерзурумі був побудований урартійцями 2500 років тому. Звичайно, від тієї твердині може збереглися лише підмурки. Нинішній замок, а це лише цитадель від старого, звів імператор Феодосій у 5 столітті. Пізніше він неодноразово ремонтувався, але загальну структуру забудови зберіг. Із внутрішніх будівель нині збереглася лише мечеть, яка за архітектурою дуже схожа на вірменські храми (ймовірно саме вірмени розробляли проект, що свідчить про значний їх вплив на життя міста до 19тст.) та годинникова вежа – ну це вже османська мода – подібних веж, свого часу, вони наставили по всій імперії. На вежу можна піднятися – треба піднятися, бо краєвиди звідси відкриваються прекрасні – видно місто і гори, які оточують його.
В Ерзурумі дуже багато пам’яток, а навколо нього система фортів, які нині перетворені у військові меморіали.
Бастіонні кам’яно-земляні форти в турецькій мові отримали назву tabya. Ця назва веде початок із арабської мови й означає місце чи будівлю, побудовану для тимчасового укриття та ведення війни солдатів з метою захисту стратегічно важливого місця. Таких табій в другій половині 19 століття, в часи правління султана Абдулазиза, збудували 21 штуку. Ми побували на двох, на висоті понад 2 тисячі метрів – Азізіє і Нене Хатун. Ці форти розташовані на схід від міста.
І ще про одну пам’ятку Ерзурума я зобов’язаний згадати – це Будинок конгресу, в якому в 1919 році, під час війни із Грецією, коли значна частина Туреччини була захоплена грецькими військами, відбувся з’їзд громад і на посаду голови протоуряду нової країни (тоді її ще не було), обрали Мустафу Кемаля – майбутнього Ататюрка. Наш готель від будинку конгресу, в якому нині музей, стояв через дорогу.
Текст та фото Романа Маленкова.
