Газіантеп – місто надзвичайно цікаве, абсолютно не варто вірити людям, які кажуть, що там немає що дивитись – є, та ще й огого скільки. І не вірте даним Вікіпедії, про кількість населення в Газіантепі – вона просто не встигає слідкувати за його зростанням: в українській Вікі дані за 2012 рік – 1,3 млн. осіб, у британській – дані 2019 року – 2 млн. осіб. Але на в’їзді у місто на знаку nufus – 2,2 млн. осіб, і це найточніша інформація. Населення турецьких міст росте, як на дріждях, і Газіантеп не виключення, особливо, зважаючи на близькість сирійського кордону, та значну кількість біженців, офіційних і неофіційних.
До 1921 року місто називалося просто Антеп, але після його опору французьким військам, які увійшли на південь Туреччини із Сирії, до назви додали Газі – це щось типу «герой», і став геройський Антеп – Газіантеп. Про події тієї війни, звірства французів, та героїчні дії турків, розповідає неймовірна меморіальна експозиція у замку Антепа. Сам замок – це другий об’єкт, який я б радив відвідати у місті. Хто його вперше збудував на цьому місці – достеменно не відомо, нинішня споруда – то справа рук візантійців, дороблена хрестоносцями та османами. Замок, із цитаделлю Раванди, стоїть в самісінькому центрі міста. Навколо нього те, що потрібно відвідати у місті четвертим – заклади із місцевою кухнею, яку називають, разом із Хатайською, найкращою у Туреччині, її навіть ЮНЕСКО охороняє, як об’єкт нематеріальної спадщини. Тут ціла купа оригінальних страв, з яких я спробував три – чорбу із рубцем (румунська чорба де бурта трохи смачніша), місцевий кебаб, доволі схожий на інші турецькі кебаби, і джігер – дуже оригінальна овеча печінка, із салом (прямо на ній) смажена на грилю, дуже смачна, з овочами. Ну і мільйон солодощів.
Музей мозаїк Зеугми. Циганка
Вірменський район
Замок
Третій об’єкт Газіантепа – старовинний вірменський район – до 1915 року головний у місті, із вірменським собором, нині перетвореним на мечеть, та адміністративними будівлями, школами та лавками. Це неймовірні вузькі, затишні вулички, з будинками, прикрашеними розкішним кам’яним декором – своєрідний синтез європейської житлової архітектури, із асирійською. Я кілька годин фотографував ці вулиці та будинки, в яких вірмени давно не живуть – їх вбили, або депортували у 1915-му.
Головний туристичний об’єкт Газіантепа – казковий Музей мозаїк Зеугми – найбільший музей античних мозаїк у світі. Все почалося із чергового водосховища – водами Євфрату мали затопити значну територію, але перед затопленням, було зроблено значні археологічні дослідження. Було знайдено величезну кількість напідложних мозаїк дуже багатого римського міста Зеугма. Грандіозний міжнародний проект дозволив перенести мозаїки у музеї, в тому числі європейські, але найбільше в новостворені музеї Газіантепа та Шанлиурфи.
Музей мозаїк Зеугми абсолютно сучасний і надзвичайно цікавий, навіть для тих, хто байдужий до музеїв. Величезні зали, великі мозаїки, різноманіття сюжетів, класна підсвітка. Сучасний Музей мозаїк включено у Попередній Список ЮНЕСКО. Його створено у 2005 році на базі археологічного музею. Нині археологічний музей функціонує окремо і теж дуже цікавий, але музей мозаїк – справжня зірка, у 2019 році його відвідало 340 тисяч туристів. Вражаючою є мозаїка «Циганка» – всі йдуть до неї у першу чергу.
Вважається, що в елліністичний період на місці Антепа стояло місто Антиохія Таурум (Антиохія в горах Тавра). Важко перерахувати усіх володарів, які володіли цим містом: греки, римляни, візантійці, араби, рицарі-хрестоносці, вірмени, сельджуки, османи, турки – це короткий список. Назва Аінтаб, від якої пішло слово Антеп, має вірменське походження, адже сюди доходили землі Великої Вірменії – від Кавказу до Чорного моря.
У 1516 році місто захопили війська султана Селіма І, і відтоді, із короткими перервами, воно в межах Туреччини. В османський період воно називалося Айнтеб, і було центром санджаку, і досить великим торговим полісом. Наприкінці 19 століття у Айнтебі жило 45 тисяч осіб, із них дві третини мусульман, із значною часткою арабів. Християнську третину міста становили переважно вірмени, більшість із яких вбили мусульмани у 1915 році, а кого не вбили – депортували.
Під час Першої світової війни Антеп було захоплено британськими військами у грудні 1918 року, а у листопаді 1919 року місто передали французьким легіонам, серед яких був Вірменський. У квітні 1920 року Антеп взяли в облогу турецькі ополченці, які 10 місяців намагалися взяти місто, але так і не змогли – французи отримали перемогу.
За умовами Анкарського договору , у грудні 1921 року французи залишили Антеп, який почали називати Газіантепом – дуже вже гарно воювали мешканці міста, заслужили, на думку Ататюрка, добавку Газі, але про це я вже казав.
Текст та фото Романа Маленкова.
Знизу на фото вірменський собор (нині мечеть) вірменські квартали
