Ще одна робота невтомного француза Г. Боплана, яка також доволі цікава і художньо приваблива: «Нова карта всього Польського королівства, Великого князівства Литовського з їх воєводствами та їх межами докладно виконана Г. Левассером де Бопланом, С[вященної] К[оролівської] В[еличності] військовим архітектором і капітаном».
Оригінал був доданий до книги 1652 року “Simonis Starovolsci[i] Polonia, nunc denuo recognita et aucta…”. Його можна побачити на 11-й сторінці праці.
Ця карта в шведському архіві – більш пізня копія з праці 1651 року (Див. Ілюстрацію 15. Мапа 13 нашої книги «Скарби шведських архівів»).
Напис «Україна» (UKRAINA) бачимо в центрі звичної території, де осердям виступає традиційно княжа-столична-свята Київщина.
Біля Чигирина підписано Чорний ліс (Czarny Las), який традиційно позначений і виділений на всіх мапах з античний часів. Священне для кожного українця місце сили.
Також бачимо і підписані цифрами 13 дніпровських порогів.
Звернемо увагу на Лівобережжя, яке традиційно було мало досліджене іноземцями, а тому часто підписувалось як «Дике поле», ледь не пустеля.
Насправді, це більше через обмеженість інформації про життя того краю.
Як писав Володимир Антонович в 1882 році в своєму творі «Епізод з історії міського самоврядування в Києві в XVI–XVII ст.»: в кінці XV століття черговий напад на південну частину Київщини військ Менґлі І Ґерея залишив Переяславський повіт і лівий берег однією з земель, яка найбільше постраждала; повітове місто і його замок були зруйновані; населення або забрано, або бігло; залишалися тільки маленькі хутори і пасіки, сіл майже не лишилось. Землю ніхто не хотів брати ні за службу, ні у вислугу. Нарешті 1503 року Великий князь Литовський і Руський Олександр Ягеллончик грамотою, даною на ім’я київського воєводи, князя Дмитра Івановича Путятича, надав всю північну половину Переяславського повіту, по Трубежу і Супій, у вислуги, дворянину своєму Дашку Івановичу. Його ж син, черкаський і канівський староста Остафій Дашкович, легендарний розвідник і воїн, організував з козацтва надійну лінію оборони від набігів саме тут, надав новий поштовх заселенню цих земель. Так швидко з’явились Басань, Биків і ще майже десяток сіл. Великі маєтності перейшли спадкоємцям і активно розвивались.
Остафій Дашкович запам’ятався також як один з учасників військового походу на Московію 1521 року.
Нагадаю, що тоді, 501 рок тому, за наслідками цього успішного походу, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов’язався платити йому данину, як раніше сплачував Золотій Орді. Фактично визнавши себе «вічним данником Криму».
Не дарма іменем видатного Остафія Дашковича названа тепер вулиця в Києві.
Кожен з воїнів, який уславився спаленням Москви, має обов’язково бути увічненим в топоніміці українських населених пунктів, замінивши собою всі імперські-совкові.
А 451 рок тому, якраз у ці травневі дні 1571 року, кримський хан здійснив ще один похід, в результаті якого спалив Москву знову.
«Можем повторить» – як то кажуть на болотах.
Повернемось до мапи.
Сусідами України на ній показані (по колу, за годинниковою стрілкою): Крим і кримські татари на півдні, Буджак, Молдавія, Валахія, Трансильванія, Угорщина, Русь червона (Russia Rubra) – Галичина, Польща, Литва, Сіверське князівство – на Півночі, ще вище нього показана Московія, а на сході, за Доном, сусідами була Азійська частина, де вздовж Азовського моря і Керченської протоки показана земля Черкесії (народ, що пізніше буде знищений московитами шляхом геноциду).
Шкали лінійного масштабу milliaria: польські, німецькі, українські, московитські.
Nova totius Regni Poloniae Magniq, Ducatus Lithuianiae cum suis Palatinatibus ac confiniis
Автор: Ігор Полуектов
