Дерев’яну церкву Різдва Богородиці звели у 1910 році. Напевне, це був останній храм, зведений у синодально-єпархіальному (псевдоруському) стилі не лише на території Київщини, а й взагалі в Україні. Храми такого стиля архітектори та екскурсоводи називають єпархіалками або синодалками. Але, незважаючи на стиль, київський архітектор Микола Юргенс вніс у проект немало рис української народної архітектури, зокрема українського модерну.
Ось як пише про цю церкву Андрій Власенко, автор сайту “Українська церковна архітектура“.
Як на нас, з точки зору народності Різдвобогородична церква у Владиславці — найкращий зразок казьонного пізньоєпархіального стилю. Тобто коефіціент українства у неї один з найвищих серед еклектичних посестер.
1910-ті роки — період переосмислення вітчизняної спадщини і пробудження народної пам’яті. Глибинні світоглядові зміни відбилися як у творенні модерних споруд, так і у максимальному наближенні стандартних псевдо-російських проектів до місцевих традицій храмобудівництва. Звісно, певні жорсткі рамки переступити було неможливо, але форми, пропорції, зрештою, той невловимий і незбагненний для північних зайд український дух перетворювали типові споруди на живі храми. Недарма і донині подібні церкви селяни називають козацькими — в принципі, не маючи для цього інших підстав, окрім екзистенційних…
Церкву зводили за кошти парафіян за активної участі місцевого промисловця Михайла Коржуйова.
Фото Романа Маленкова
Фото 2007 року.
