Дорогою із Тучина на трасу Е-40 ми потрапили у село Воскодави. тут збереглася дерев’яна Покровська церква, зведена у 18 ст. Ось що про неї пише Вікіпедія:
З давніх пам’яток культури у селі нині залишилася лише дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована у XVIII столітті, в 1883 році — обновлена. Палац та інші панські приміщення були вщент знищені в період «безвластя» перед німецькою окупацією. Тоді ж було вирубано і дерева у парку.
Коли і ким була побудована Воскодавська церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці, не відомо. Однак історичні дослідження свідчать про те, що у 1610 році вона була греко-католицькою. Відомо, що участь у її утриманні брали князі Іван Кирдей-Мильський, Любомирський, Єловицький.
Як засвідчують перекази, підтверджені документами, у 1770 році в селі з радістю зустріли православного князя Костянтина Немирича, який викупив багату садибу та навколишні землі і взявся господарювати. Насамперед поновив насадження в розлогому парку, наповнив його диковинними деревами і квітучими кущами. Вірогідно, що саме за Костянтина Немирича неподалік панського маєтку, на пагорбі, було встановлено скульптуру Івана Хрестителя. Ця пам’ятка простояла в межах двох століть і була зруйнована в середині XX століття під час реконструкції і виправлення дороги на Тучин.
На кінець XVIII століття стара церква стала затісною для парафіян. Вони почали збирати кошти на її розширення чи зведення просторішої. А князь Немирич 14 липня 1773 року під це будівництво виділив земельну ділянку. Однак немає документального підтвердження, що вона була використана за призначенням. Невідомо з яких причин, але церква Покрови Пресвятої Богородиці села Воскодави чомусь випала з поля зору дослідників духовних закладів Волині XVIII століття. Однак у XVIII столітті дерев’яна церква у Воскодавах уже стояла на кам’яному фундаменті, покрита листовим залізом. А в 1883 році парафіяни її ретельно поновили. Віднайдено також інформацію, що копії церковних метричних книг зберігалися з 1806 по 1863 роки у Мнишинській церкві, а потім їх передали до Коростятинської церкви. На той час за церквою було закріплено майже 10 десятин орних ґрунтів та 6 десятин болотистих сінокосів (одна давня десятина дорівнює 1,09 гектара площі).
У 1883 році при реконструкції старої церкви було перебудовано її дерев’яне приміщення, яке виконали за модерним волинським стилем на три яруси, з головним куполом і спільною дзвіницею на вході. Церква тепер могла вмістити близько 250 парафіян. Громада подала прохання до вищого духовного керівництва краю про від’єднання своєї церкви від Костянтинської парафії та надання права утворити власну парафію, що і було зроблено дещо пізніше. Деякий час замість дзвонів парафіяни користувалися підвішеними кусками співучих металевих пластин, та з часом церкву впорядкували краще. Зокрема, на стінах був зроблений розпис масляними фарбами на релігійні сюжети, нанесли срібне й золоте оздоблення на Царські ворота, засяяло вогнями нове панікадило. Судячи з написів, залишених на стінах дзвіниці, церкву багато років якісно відновляли, фарбували, міняли покрівлю даху, куполів.
Наприкінці XX століття релігійна громада церкви Покрови Пресвятої Богородиці реєструвалася і вносила зміни до свого статуту: перший раз 25 вересня 1991 року, другий — 30 серпня 1996 року. Відтоді в церкві виконуються служби Божі та православні ритуали на державній мові. Впродовж 1806—1863 роках церква належала до Млинівської парафії Острозького повіту. Відомості про сповідь парафіянами зберігаються в церкві з 1863 року, а опис церковного майна — з 1986 року. В архіві Волинської духовної консисторії зберігається план церковного приміщення від 14 червня 1773р, що був зроблений власником села Немиричем.
Існує гіпотеза, що станом на 1593 рік церква відносилась до Дорогобузького Іллінського монастиря. За описом церква — дерев’яна, з такою ж дзвіницею на кам’яному підмурівку, покрита бляхою. Підлога в храмі дерев’яна, стелі — плоскі і склепінчасті поштукатурені, вкриті розписами, внутрішня поверхня стін поштукатурена і розписана. Зовні обшальована струганими дошками, вифарбована в синій колір.
Фото Романа Маленкова, текст Вікіпедія,
