Хочеться писати про маловідоме – Україну інкогніту, але щодо Львова, то для мене (мешканця Київщини) це місто все відносно маловідоме. Тому хочеться поділитися враженнями й про ті об’єкти, які більшість вважає попсовими. Але цього разу напишу про дійсно маловідому львівську пам’ятку – церкву Святого Климентія папи (колишній монастир Кармеліток босих). Цей храм розташований на вулиці Генерала Чупринки 70.
Монастир Кармеліток босих (храм Святого Климентія) зараз та на початку ХХ ст. (правда із різних боків)
Вежу храму я помітив здалеку, хоча вона мені більше нагадала не дзвіницю, а пожежну каланчу (пізніше я дізнався чому). Дуже здивувався, що не лише не знав про цей храм, а навіть не бачив його на фото. А інтер’єри здивували ще більше: маса дерев’яних різьблених деталей і низька стеля на чотирикутних колонах. Виявилося, що реальний об’єм храму займає один поверх (метра в три висотою) – це спадок від радянських установ, які тривалий час «гостювали» тут. Більша ж частина храму перебуває у аварійному стані, адже дахи давно прогнили, а відремонтувати їх, сучасні власники не мають фінансових можливостей. Так само, як і пробитись за межі першого поверху.
Привітна жіночка – доглядач храму, розповіла багато цікавого про історію церкви Святого Климентія папи та її сучасний стан. Раніше церква та будівлі, які нині займає «Укртелеком» входили до комплексу жіночого монастиря Кармеліток босих. Будували його у 1893-1895 рр. за проектом австрійця Франца Штатца. Будівництвом керував український архітектор Іван Левинський, який доопрацював проект. Також у роботі приймав участь організатор львівської архітектурної школи Юліан Захаревич. Повністю закінчений комплекс здали у 1898 році.
У 1939 році черниці залишили обитель – прийшла радянська влада. У приміщеннях монастиря розташувалася катівня НКВС. Об’єм головного храму розділили на поверхи та окремі приміщення. А у 1941 році фашисти влаштували тут відділок Гестапо. На колишньому монастирському подвір’ї відбувалися розстріли військовополонених.
В повоєнні роки до 1952 року в колишньому монастирі розміщувався охоронний полк НКВС-МВС. Потім келії та храм передали міській автоматичній телефонній станції, а після розпаду СРСР це все перейшло як спадок до «Укртелекому».
Боротьбу за будівлі колишнього монастиря Кармеліток босих громада греко-католицької церкви почала ще у 1996 році. 12 років міська влада не бажала повертати храм вірянам. Лише у 2008 році їм передали частину приміщень. Під час ремонту, в одній із ніш храму знайшли замуровану фігуру розп’ятого Христа без рук. Зараз вона у вівтарі й символізує страждання народу та багаторічні страждання храму, який освятили на честь Святого Климентія папи.
Климентій жив ще у першому столітті й був учнем самого Святого Петра. Він був у 88 році освячений на римського єпископа. Вже після смерті його включили до офіційно визнаного Церквою списку пап.
За активну пропаганду християнської віри в язичницькому Римі, імператор (точно не відомо який, можливо Доміціан) відправив Климентія на каторжні роботи в одну із далеких колоній – Херсонес Таврійський (на території сучасного Севастополя, хоча вважається, що каменоломні були на території сучасного Інкермана). Але й на каменоломнях Климентій продовжував християнські проповіді й навертав багатьох язичників у християнську віру. За це імператор Траян наказав стратити Климентія. Папу прив’язали до кам’яного якоря й втопили у морі.
Вівтар із Христом без рук
Мощі Святого Климентія були знайдені рівноапостольним Кирилом і перевезені до Риму. Але частину мощей залишили у Херсонесі. Їх у 989 році князь Володимир Великий, після захоплення Херсонесу, привіз у саркофазі до Києва.
Святий Климентій був одним із найбільш шанованих святих у Київській Русі. Його однаково шанують християни і східного, і західного обрядів. Тому присвята колишнього костьолу монастиря Кармеліток Святому Климентію зовсім не виглядає дивною, адже греко-католицька церква – синтез двох головних християнських обрядів.
Нині у церкві зберігається частина мощей папи-мученика. А у вівтарній частині встановлено великий камінь, який дістали із Севастопольської бухти. На камені вирізьблено хрест-якір.
І на завершення про дзвіницю. Зараз вона в аварійному стані. Сходи впали, дах протікає, перекриття гниють. А колись дзвіниця мала високий шпиль і була однією з найгарніших у Львові. Без шпиля, який зруйнували у радянський період, вона дійсно стала схожою на каланчу. Але все-рівно виглядає велично, як і весь комплекс колишнього монастиря. Частина монастирських будівель ще й досі перебуває у власності «Укртелекому», але відповідна робота ведеться. Також збираються кошти на капітальний ремонт споруди. Розрахунковий рахунок викладений на офіційному сайті храму.
Текст та фото Романа Маленкова
