Із назви села зрозуміло, що лежить воно над Дністром. Хоча до 1965 року воно називалося Березова. Берег тут доволі високий і крутий, як і майже всюди на Поділлі, але є кілька грунтових доріг, які збігають аж до самої води – цим Наддністрянське відрізняється від більшості навколишніх сіл.
У селі є мурована Михайлівська церква. Точної дати її будівництва нам дізнатись не вдалося. Вірогідно, вона зведена, у першій половині ХІХ століття – на це вказує стиль храму – класицизм із елементами ампіру (шпиль на дзвіниці). Стан церкви чудовий, а от конфесія поки упц мп. Навколо храму великі кам’яні побілені хрести. То церковний цвинтар.
Є у Наддністрянському ще один старовинний некрополь, дуже великий, але страшно зарослий деревами та чагарниками. То вже фактично ліс, але туди варто зайти – там є чимало кам’яних хрестів ХІХ століття. Є величезні хрести на могилах попа і попадді (так нам сказали місцеві мешканці), а один хрест, висотою під три метри, взагалі унікальний. Таких в Україні ми більше не бачили. Хрест у вигляді меча, встромленого у землю – такий собі величезний “меч Артура”. За словами місцевих мешканців, хрест на могилі дівчини, яка загинула від рук татар, під час набігу. Але кажуть вони про це дуже непереконливо.
Цвинтар Наддністрянського, зрозуміло, в Реєстр пам’яток не включений і його величезні монолітні хрести для держави не становлять ніякої цінності, вона про них навіть не знає.
Текст та фото Романа Маленкова.
