Муровані Курилівці

Муровані Курилівці – достатньо відоме містечко на південному заході Вінниччини. Поруч – і Буковина, і Молдова. Місцина навколо, особливо у напряму Буковини – дуже мальовнича: дорога спочатку круто спускається в долини річок, а піднімається справжнім гірським серпантином. Само містечко розташовано на схилах річки Жван. Вперше в письмових джерелах воно згадується у 1493 році, як маленьке поселення під назвою Чурилівці. Таку назву село, ймовірно, отримало від імені першого поселенця – козака Чурила.

“Мурованими” Чурилівці (Курилівці) почали називатися у XVI столітті, коли власники містечка, представники стародавнього українського роду Чурилів (Курилів) збудували на схилі річки замок, вимуруваний з місцевого вапняку. Цікавим є те, що будівельники замку не використовували розчин, а для кращої стиковки каменів укладали їх виступом верхнього в поглиблення нижнього.

Залишки бастіонного замку збережені і до сьогодні. Найкраще дійшов до наших днів кам’яний ескарп XVI ст. з північної, східної й південної сторін, що включає підземні склепінні каземати. Також з напільної західної сторони можна побачити фундаменти і руїни колишніх замкових мурів.

Наприкінці XVIII століття Мурованими Курилівцями володіли польські магнати Коссаковські. Господарка маєтку, землевласниця Катарина Коссаковська, уроджена Потоцька, була в опозиції до останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського. Після поділу Польщі вона відмовилася присягнути на вірність російській імператриці Єкатерині ІІ, за що маєток у Коссаковської було конфісковано російським урядом.

У 1795 році конфісковану у Катерини Коссаковської садибу в Мурованих Курилівцях імператриця подарувала графу Станіславу Комару. У 1805 році на подвір’ї старого замка грав звів новий палац, включивши в його композицію частину замкових укріплень. Великий палац, оточений старим парком, іноді називали “подільським Версалем“. Зведений у формах пізнього класицизму, прямокутний в плані палац мав по три ризаліти на обох фасадах. Завдяки різкому перепаду висот з парадного боку він мав два поверхи, з боку парку – три.

Парковий фасад резиденції має чотириколонний портик іонічного ордеру. Перший цокольний поверх являє собою галерею на квадратних стовпчиках, на яку виходять двері парадних кімнат другого поверху. Нависаючий над цокольним поверхом балкон колись мав ажурні поручні, а його винос давав глибоку тінь, що різко виділяла два світлі поверхи над балконом. Фасад з боку парку фланкують західний та східний бастіони замку, які утворюють оглядові майданчики, захищені глухим парапетом.

До паркового фасаду будинку знизу примикає оранжерея, в якій колись був зимовий сад. На склепінному її перекритті влаштована велика тераса, яка, начебто, становить самий нижній поверх палацу. Оранжерею булу перероблено замкової куртини, відкритої у бік річки. Дахом оранжереї служить майданчик, вимощений великими прямокутними плитами. Він підступає до масивних опорних стовпів, що несуть балкон, який простягнувся уздовж усього паркового фасаду резиденції. Раніше тераса на оранжереї мала огорожу у вигляді кам’яної балюстради з балясинами барокових форм, яка була демонтована у 60-х роках минулого століття.


Парадний фасад палацу прикрашає виносний портик з чотирма колонами тосканського ордера, які тримають трикутний фронтон. Головний в’їзд до садиби, який прикрашають обеліски, був з центральної вулиці містечка.

Планування інтер’єра палацу – анфіладна, з розташованими по центру вестибулем і парадним залом. Стіни парадного залу оздоблені пілястрами з коринфськими капітелями мілетського типу. Зал був прикрашений панелями зі штучного мармуру та дзеркалами в міжвіконних простінках. На другий поверх з вестибюля вели вузькі напівтемні стрімкі сходи, які розташовувалися впритул до стіни парадного залу. До другому поверсі був кабінет, стіни якого були облицьовані штучним сірим мармуром. В інтер’єрі кабінету були і колони доричного ордера з одноглавими польськими орлами в капітелях. Дитяча кімната, оформлена у японському стилі, на жаль, не збереглася.

Палац оточує величезний пейзажний парк, який був закладений ще у XVIII столітті і розташовувався на обох берегах річки Жван. В період будівництва палацу парк реконструював відомий паркобудівник Діонісій Міклер. Він уміло використав ландшафт навколо палацу з великими природними скелями, посеред яких проклав алеї і створив кам’яні лави, як збереглися до сьогодні.


З паркової архітектури до наших днів дійшов кам’яний триарковий міст, створений у 1805 році одночасно із будівництвом палацу. Міст і досі експлуатується.

В декількох десяткам метрів – ще один однопрогоновий міст-шлюз:

Крім палацу, залишків замку і паркової архітектури до комплексу садиби у Мурованих Курилівцях входять стайні і флігель. Є припущення, що стайні – це колишня будівля арсеналу, яка з’явилася ще до будівництва палацу графом Комаром. У 1930-ті роки тут дійсно містився арсенал укріпленого району. Приосадкуватий будинок має високий фронтон з і двома вікнами по обидві сторони дверей, оформлених сандриками з невеликими жіночими маскаронами. У тимпані фронтону, де розташовувалося фуражне горище, влаштовано велике п’ятикутне вікно.


Двоповерховий флігель було збудовано у першій чверті ХІХ століття у стилі неоготики. Спочатку на його кутах на рівні верху карниза були кам’яні обеліски.

І ще декілька слів про подальшу історію маєтку. Після смерті Станіслава Комара в палаці проживала його донька Дельфіна – відома європейська красуня, що була музою польського поета Зіґмунда Красинського. Композитор Шопен присвячував їй свої найкращі музичні твори, а художник Делакруа втілив її образ в численних картинах.

З 1867 року Муровані Курилівці були резиденцією відомого військового і громадського діяча, контрадмірала Миколи Чихачева – учасника російсько-турецької війни на Балканах і директора Російського товариства пароплавства й торгівлі на Чорному й Азовському морях. З приходом совітів до 1928 року в палаці перебував сільськогосподарський технікум, а з 1958 року – середня школа-інтернат.

Трохи фрагментів замкових мурів:


І ще один факт, який же не стосується маєтку. Поруч з Мурованими Курилівцями є чудодійне джерело мінеральної води “Регіна”, назване так на честь доньки поміщика Собанського, який у 1898 році приїхав сюди з Петербурга на відпочинок. Регіну вилікував джерельною водою місцевий пастух, а сам Собаньский заснував тут виробництво й розлив у пляшки мінеральної води, цілющі властивості якої підтвердили медики. Це джерело дію і понині.

Текст та фото Андрія Бондаренка                 andy_babubudu