Не один десяток разів їздив я потягом Київ-Франківськ. Майже завжди через Львів, але так складалося, що у Львові потяг був о 5-й ранку, а десь о 6-й ми проминали Старе Село. В цей час дуже хотілося спати, тому руїни величного замку я просто не помічав. Але ж усе таки помітив, тому як і більшість туристів теж скажу, що старосільський замок я вперше побачив із вікна потягу. Великі стіни, в оточенні галицького болота та бур’яну, звичайно, виглядали привабливо і романтично – ну хто в дитинстві не мріяв поблукати серед руїн старої фортеці?
Я багато чув та читав про «замок біля колії» але потрапити до нього вдалося лише у 2011 році. Кажуть, що він вже не такий як раніше (не тоді раніше, коли його зводили, а років п’ять назад) – за кошти співачки Руслани його розчистили від дерев та хащ. Тепер тут без проблем можуть пастись кози, і навіть корови. Всередині збереглися руїни якихось замкових будівель та залишки сцени, зведеної чи то для дискотеки, чи то для старосільського концерту, а може для виступу голови сільради.
У Старе Село ми добиралися банально – на електричці (років шість вже не користувався цим демократичним транспортом). Біля приміської залізничної станції у Львові єдиною цікавинкою (із тих, що я побачив) видалася церква (ймовірно зведена ще за польських часів), а також сама будівля станції Сихів, яка зберегла всі ознаки австрійського будівництва. Дуже схожим, навіть більш симпатичним, виявився вокзал у Старому Селі (якщо вірити напису, зведений у 1906 році).
Церква біля приміського вокзалу у Львові
Залізнична станція Сихів у Львові (Ходорівський напрям)
Станція у Старому Селі (1906 р.)
Старе Село – дуже давній населений пункт. Він існував ще в давньоруські часи: спочатку перебуваючи у складі міста Черепів, а потім як окремий населений пункт. Крім того, село не лише дуже старе, але й дуже велике. Тут навіть дві залізничних станції. Замок стоїть біля тієї, що розташована на півдні села.
Над замком пролітають літаки, поряд проносяться пасажирські потяги, наповнені лижами, лижниками й просто туристами, із гуркотом повзуть товарняки. Але заповзятий Мальчиш-Кибальчиш стоїть, як дядько при дорозі. Бачив він і гірші часи, але якось вистояв, можливо, вистоїть і нині, й, витримуючи двиготіння землі від коліс залізничних монстрів, достоїть до реставрації, яку задумали вже давно. І не з боку держави (від неї дочекаєшся). Допомога повинна прийти із приватних рук, адже замок передано в концесію на 49 років якомусь ТОВ. Вже у 2012 році його обіцяють вивести із аварійного стану, а до 2015-го зробити із замку туристично-відпочинковий центр.
Історики не знають точного періоду появи замку в Старому Селі, як точно не знають і його будівничого. За однією версією його будували у 1584-1589 рр. на замовлення князя Костянтина Острозького. Проектував замок відомий архітектор Амброзій Прихильний. Інша версія говорить про пізнішу появу замка: у 1642 році його заклав Владислав Домінік Заславський… Жодну із версій довести або спростувати зараз вже не можна. А от легенду про шляхтича, який на спокуту своєї смертної провини, мався привезти віз яєць не розбивши жодного, можна сміливо спростовувати. По-перше – на такий замок не вистачило б і десятка возів із яйцями, по-друге – доцільність яєць у вапняному розчині варто поставити під сумнів – таке бездумне марнотратство могли дозволити собі лише якісь безмозкі мізантропи (хоча серед східноєвропейського панства таких вистачало). Он Софія Київська без ніяких яєць стоїть вже тисячу років – головне витримати технологію правильного будівництва: цегла (плінфа), камінь, цем’янка (товчена цегла) і гашене вапно. Можна ще додати піску… А шляхтич привіз яйця непобитими, бо зварив їх. І його все рівно стратили.
Замкові стіни мали висоту у 8 метрів, товщина їх була 2 метри. Башти підвищувались на 14-16 м. У плані це був неправильний п’ятикутник. Обороноздатність форпосту підсилювалась ровами, валами та болотом, що оточувало замок. Але вже через 20 років після будівництва (якщо воно сталося у 1642 р.) замок лежав у руїнах. Ймовірно, зруйнували його загони Хмельницького. Через деякий час твердиню відбудували. У 1672 році вона відбила турецьку облогу, але у 1687 році замок знову занепав.
Відновили замок Сенявські, яким Старе Село належало у першій чверті 17 століття. У 1731 році твердиню купили Чарторийські. І тоді настав її кінець. Як твердині… Нові господарі не переймалися старосільським замком, маючи кращі маєтки десь у Польщі. Хоча не секрет, що цей князівський рід мав руське (читай українське) походження, але для своєї прабатьківщини Чарторийські зробили значно більше шкоди, ніж користі…
Із 30-х років 19 століття замок занепадав і руйнувався. Його пристосовували під господарські потреби. Тут були і склади, і винокурня, і пивоварня… Місцеві мешканці потроху розтягали стіни та башти на будматеріали, а дехто навіть прибудовувався до віковічних мурів (але не будинком, а гаражем)…
Старе Село простяглося вздовж великої і глибокої балки, по днищу якої, колись протікала річечка. Чахлі залишки цього потічка є і нині, але головне «русло» зайняте залізницею.
В селі крім замку є ще цікаві будівлі, наприклад, сільська рада, до якої можна дістатись, рухаючись на північ, вздовж залізниці. При цьому ж шляху лежать ще дві сільські пам’ятки – греко-католицькі церкви.
Каплиця
Будинок сільради
Храм Пресвятої Богородиці
Спочатку ви побачите великий мурований храм Пресвятої Богородиці, який колись був польським костьолом. Причому саме цим словом («костьол» із наголосом на другий склад) храм (в минулому часі) називають місцеві мешканці. Й переконують, що саме так називається польський римо-католицький храм. А я в черговий раз дивуюся – звідки взялося в українській мові слово «костел». Поясніть люди добрі!
Костьол в Старому Селі стояв здавна. В письмових документах він згадується під 1454 роком (ого!). Деякі джерела стверджують, що сучасна будівля костьолу, який нині є греко-католицькою церквою, зведена у 17 столітті. Якщо це і правда, то дійшла вона до нас у сильно перебудованому вигляді.
Церква Усікновення Голови Івана Хрестителя (1742 р.)
Храм Пресвятої Богородиці стоїть практично у центрі села, біля школи. Інший старосільський храм розташувався на цвинтарі на крутому пагорбі, в північній частині населеного пункту. Це храм Усікновення Голови Івана Хрестителя, який вважається дерев’яним, хоча насправді він відсотків на 75 – бляшаний. Така вже біда більшості дерев’яних храмів Львівщини.
Церкву збудували у 1742 році. Спочатку це був звичайний тридільний храм. Пізніше до нього прибудували захристію й продовження бабинця. А вже в «наш час» храм оббили оцинкованим залізом, зробивши його такою собі черепахою в панцирі. Поряд із церквою стоїть дерев’яно-мурована дзвіниця.
Відвідини Старого Села, незважаючи на деякі негативні моменти (зруйнованість замку, дерев’яний храм під бляхою), залишили приємне (навіть романтичне) враження. Добре ще й те, що Старе Село можна оглядати у комплексі із Свіржем (і ще одним замком), до якого звідси якихось 25 км.
Текст та фото Романа Маленкова, Сергія Щербія
