У Турції швидко можуть наскучити усі ці шматки фризів, мармурові колони та інші шматки лего колишніх цивілізацій. Проте затонуле місто Доліхісте ви запам’ятаєте. Хоча ні. З такою назвою будуть проблеми. Відкладіть на поличку пам’яті острів Кекова Kekova. Якщо ви ще не звикли до електронних карт Google, то я вас розчарую – на паперовій карті Туреччини Кекова не знайти. Один з найбільш відвідуваних туристами островів Туреччини просто крихітний – всього чотири з половиною квадратні кілометри.
На острові немає населення з 1850 року, окрім чорних кіз. До речі, Кекова з лувійських мови (саме нею говорили у древній Трої) звучить як Кавакува – батьківщина кози. Зараз доступу туди також немає – це заповідник. Тому найкращий спосіб побачити всі секрети острова – це екскурсія яхтою, катером чи іншою плаваючою посудиною.
Як же так сталося, що коза Дереза витіснила людину? У лікійському місті Доліхісте були дво- і навіть триповерхові будинки, лазні, цистерни для збору води, каналізація. Але у другому столітті нашої ери стався землетрус, частина острова пішла під воду. Хтось ще пробував продовжувати вести господарство, щоб було більше підмоги, прийняв християнство. На південному краю острова Кекова можна побачити абсиду романської базиліки. Але в сьомому столітті новий потужний землетрус повністю зруйнувало Доліхісте. Напевно, знову перестали молитися.
З тих пір фактично не було постійного населення на острові ні у часи візантійців, ні у часи турків.
Дивно, але археологи досі не вивчили ці місця. Тому плавати з аквалангом в акваторії острова Кекова було заборонено з 1990 року. Але зараз ніби-то ця заборона частково знята.
Верхня частина острова (найбільша висота 188 метрів) не затонула, а до сих пір височить над поверхнею води. Хоча найцікавіше у прозорих водах, в яких видно терми, руїни будинків, черепичні осколки амфор, тротуари, набережні.
На березі материка навпроти Доліхісте розташовувалося античне місто Simena нинішній Kaleköy. Будиночки розкидані між руїн і лікійських саркофагів у тіні старої фортеці. Всередині фортеці можна знайти маленький театрик на сім рядів глядачів. Хтось порахував, що помістилося б не більше 150 глядачів
На схилах й у морі саркофаги з кришками у вигляді перевернутих човнів, щоб і після смерті їх мешканці могли займатися улюбленою справою – риболовлею. Хоча зараз це простіше – рибки спокійно запливають у пробиті тіла саркофагів.
Текст і фото Сергія Щербія
