Котюжани

Село Котюжани, відоме завдяки добре збереженому палацу вдови відставного генерала Катерини Цениної, зручно оглядати, ідучи з Шаргорода у бік Мурованих Курилівців. Це подільське село розташоване уздовж глибокої лощини на річці Лядова. Про давнє минуле села мені не вдалося знайти жодної інформації. Відомо, що у 1885 році тут існувала панська садиба з одноповерховим садибним будинком.

На початку ХХ століття маєток в Котюжанах придбав відставний генерал на прізвище Ценін. У 1910 році резиденцію було спалено під час селянських заворушень. а у 1912 році вдова померлого генерала Катерина Ценіна відбудувала спалений палац за проектом відомого на той час петербурзького архітектора Оскара Мунца. За стилем котюжанський палац здається близьким лівадійському, якій будувався у той самий час.

Основу новому палацу склав план старого садибного будинку. Архітектор вдало вдихнув у нову двоповерхову резиденцію риси неоренесанса. Палац побудовано симетричним, а П-подібний план будівлі утворює невеликий курдонер, в центрі якого колись бив фонтан, від якого залишилася чаша. Головний фасад палацу має аттик, який по краях має декоративні вази. Такі самі вази є і на кутах на даху будівлі. Другий поверх центральної частини являє собою ренесансну аркадну лоджію, яка має три прольоти.

З аркадної лоджії на розташовану вище мансарду ведуть вузькі чавунні гвинтові сходи.

У простінках головного фасаду – спарені лопатки. Поруч з вхідними дверима, розташованими обабіч головного ризаліту – золотисті медальйони з античними сюжетами.

Вікна першого поверху прикрашені складними барочними лиштвами із прямими сандриками з ліпними гірляндами під ними й балясинами в підвіконній частині. Вікна другого поверху мають ще більш вишукані псевдобалкони.

В ніші над головним фасадом колись, напевне, була скульптура. Зверху над вікнами другого поверху, що знаходяться з боків центрального ризаліту, знаходяться барельєфи з міфологічними сценами і рослинними мотивами. Всього на головному фасаді їх п’ятнадцять.

В інтер’єрі збереглося коридорне планування будинку із двостороннім розміщенням приміщень. Шкода, не вціліли оздоблення інтер’єрів: мармурові панелі, настінний розпис, каміни.

В радянські часи палац передали від школу-інтернат, що дозволило зберегти будівлю у пристойному стані. Під час Другої світової війни нацисти закрили інтернат, розігнавши його вихованців. Близько 130 дітей забрали до своїх сімей мешканці котюжан та навколишніх сіл, врятувавши їх від смерті. Цьому вчинку було присвячено документальний фільм “Котюжанські матері“, а також картина у холі палацу.

Поруч з палацом трохи зберігся пейзажний парк, який втратив свою первинну красу, але зберіг частину оформлення. Парк плавно спускається в долину річки Лядови, в якій можна побачити невеликі водоспади та джерела. Головна цінність парку – побудований на початку ХХ ст. арковий міст через каньйон, що має три прольоти, і виглядає досить по-середньовічному.

Це одна цікавинка Котюжан – сільський будинок культури, перебудований з колишнього католицького костелу. На будинку виділяється єдина цікава деталь – різьблені з піщанику «гострі» листи аканта капітелей коротких пілястр, явно заготовлені для іншого місця.

Колишній костьол (фото Сергія Кифоренка)

Текст та фото (крім останнього) Андрія Бондаренка           andy_babubudu