Не знаю з яким містом можна порівняти Ладан – такого в Україні я більше не бачив. Це якась радянська фантасмагорія, навіть франкенштейнізм (так буде ближче), латана свита совдепівської історії. Але ж це ще й красива природа й насичена історією минувшина, це Придніпровська низовина пожмакана творцем у глибокі і вузькі річкові долини (таких я теж раніше не бачив), це вузькі й звивисті вулички, які скажено котяться вниз до Удаю (зимою для автівок вони непрохідні), це архітектурні зрізи усіх радянських періодів сполучені зміїстою бетонкою, яка ніколи не знала ремонту, та їй він і не потрібен. А ще Ладан – це колишній величезний завод пожежного машинобудування («Пожспецмаш») та, знову ж колишній, старовинний козацький монастир на території цього заводу.
Покровський собор (1763 р.)
Гуртожитки комуни 20-х років, браві сталінки зведені у 30-ті, хрущовки, штамповані у повоєнний час, ну й дев’ятиповерхівки брежнєвських часів, збудовані на пагорбі та на схилі, ну прямо наче в Криму чи Прикарпатті (от лише б гірське тло у декорації додати). Весь центр займає розкиданий (ніби із жмені зерно посипальників) «Пожспецмаш», який колись був головним у всьому Союзі, ну а зараз вже практично не працює. Тому роботи у Ладані немає, містечко (офіційно – селище) регресує й помирає. І як його рятувати в умовах такої щільної забудови, яка просто стискає з боків, ніби лабіринт мінотавра – уявлення не маю, та й ніхто не має.
Ладан відомий з початку 17 століття, саме з того періоду, коли, ніби у гоголівському «Вії» із київського монастиря (точніше із Києво-Межигірського) вийшло три монахи. Один з них, старший, Іоасаф знайшов острівець в болотистій заплаві Удаю й серед густющого лісу заснував Густиньський монастир. Інший, мабуть молодший, Генадій недалеко від Прилук у горі вирив собі печеру й став у ній жити (та печера, кажуть, існує і нині). Ну а середній, Євфимій вирішив теж заснувати монастир. Для цього він вибрав високі горби біля села Ладине.
Монастир, заснований Євфимієм, як і Густиньський, став прихистком старих козаків, а опіку над ним взяла на себе Раїна Вишневецька – дочка молдавського господаря Єремії Могили, дружина князя Михайла Вишневецького. Княгиня фінансувала не лише Ладанський, але й Густинський, і Мгарський монастирі. Ладанському монастирю вона залишила у вічне користування село Ладине (яке потім почало називатись Ладаном) та землі навколо нього.
Ладанський Покровський монастир на фото початку ХХ ст.
Спочатку монастир називався Покровський Підгірський Ладанський і був він чоловічим, але у 1619 році, незадовго до смерті Вишневецької єпископ Ісая Копинський, керуючий монастирями Вишневецьких на Лівобережжі, добився зміни статусу монастиря перетворивши його у жіночий. Єпископ мав у цьому власний «шкурний» інтерес, адже хотів поставити ігуменею свою рідну сестру. І це йому вдалося.
Спочатку усі монастирські будівлі (три церкви, келії та огорожа) були дерев’яними (як же банально це звучить) і велика пожежа 1735 року усе в монастирі знищила. Але відродилася обитель всього за п’ять років (знову у дереві). Перша мурована церква з’явилася лише у 1763 році – це був Покровський собор, така собі зменшена копія Успенського собору Києво-Печерської Лаври. Споруда вдалася досить оригінальною – українськобароковою, хрестовокупольного типу – таких дуже небагато в Україні, і майже усі вони домонгольського періоду побудови.
Катерина ІІ, здійснювала своєрідну реформу монастирів – майже усі українські чоловічі монастирі вона розформувала й зробила у їхніх приміщеннях жіночі. Це робилося через побоювання політичного впливу монастирів на народні маси (як, наприклад, під час Коліївщини) та через їхню підтримку козаків. А остільки Ладанський монастир вже й так був жіночим, його просто вивели за штат й забрали усе начиння. Але монастир не зник – він продовжував функціонувати (монашок вигнати із обителі виявилось не так то просто) і у 1817 році його знову включили в штат. А у 1870-і роки Ладанський монастир досяг найвищого свого розквіту і на початок 20 століття був одним із найбагатших у регіоні. На свята до нього збиралося до 10 тисяч паломників (та й просто роззяв). Монастир був обнесений муром, над брамою стояла дзвіниця із високим шпилем, а за мурамаи розміщувалося дві церкви і собор.
У 1928 році монастир було закрито. На його території спочатку розмістили трудову дитячу комуну. Пізніше майстерні комуни перетворили на підприємства на базі яких і виник (у 1938 році) промисловий гігант «Пожспецмаш». Церкви монастиря, в тому числі й унікальний Покровський собор було змінено до невпізнанності – верхи та фронтони було знесено, стіни обклали бридкою цементною шубою. Ну і протягом наступного півстоліття про монастир ніхто не згадував. Усі будівлі належали заводу, який все розростався, а сплюндрований (гірше ніж татарами) монастир все більше пірнав у його безсистемну забудову.
Колишні монастирські корпуси
Після розпаду СРСР «Пожспецмаш» потихеньку скорочував виробництво, доки, практично не припинив його. Тоді вже згадали про монастир. Спочатку відновили внутрішню частину Свято-Вознесенської церкви. Екстер’єр залишився як у трансформаторної будки. Ну а вже у 21 столітті почали відновлювати Покровський собор. Місцеві мешканці кажуть, що там якийсь депутат допоміг.
Нині Покровський собор дійсно схожий на собор. Фасадна частина його вже відновлена. Відбудовані верхи та фронтони. Це знову бароко. Але кілька років тому реставрація припинилася (з приходом до влади самі знаєте кого більшість культурологічних проектів було згорнуто) й коли розпочнеться знову – не відомо. Щоб потрапити до собору, потрібно пройти через заводську прохідну. Під час богослужіння пускають всіх без проблем, а от коли собор закритий, охоронець трохи бурчить, але все рівно пускає.
Понівечена Свято-Вознесенська церква
Ладанського монастиря зараз, поки що, не існує. Церкви належать різним конфесіям й перебувають у різному стані. У келіях розташовані квартири колишніх машинобудівників, а в деяких старовинних корпусах якісь заводські склади та ще невідомо що. Але незважаючи на це Ладан цікавий, навіть дуже цікавий. Там ще є старовинний цегельний завод в долині річки. До нього я не спустився. Можливо зроблю це наступного разу. До речі, забув вказати що у Ладані зараз мешкає близько 6 тисяч осіб.
Текст та фото Романа Маленкова
