Вмираючий костел в Жабинцях – один з моїх найулюбленіших на Тернопіллі. Він, справді, великий, незвичайний і неповторний. Шкода, що йому залишилося жити не довго. І хоча дорога до Жабинців жахлива (можна їхати з Копичинців через Чагарі і Коцюбинці, а можна з Чорткова через Пробіжну), раджу вам сюди приїхати, незважаючи ні на що.
Жабинці вперше згадуються у 1592 році. Як і сусідні Коцюбинці, у ХІХ році вони знаходились у власності родини Городиських. У 1860 році Казимир Городиський спорудив у Жабинцях мурований парафіяльний костел, який було освячено у 1872 році під титулом Різдва Пресвятої Діви Марії.
У 1906 році експозитура в Жабинцях отримала статус парафії. Тоді ж було розширено і храм, який повторно освятили у 1907 році. У 1885 році костел обслуговував парох о. Казимир Гловінський, у 1903 році – о. Тит Зайончковський, а 1912 – 1913 роках – о. Станіслав Войновський. Після Першої світової війни, у 1921 році парохом був о. Йосип Кучинський, а з 1938 року храмом опікувався адміністратор о. Мечислав Кшемінський. Храм мав філіальні костели в Гадинцях, Швайківцях і Пробіжній (останній сьогодні є діючим).
Історія руйнування храму почалася після Другої світової війни, коли совіти закрили костел і пристосували його під господарські потреби. В часи Незалежності храм так і не повернули римо-католицькій громаді. Напевне, із-за відсутності тієї самої громади, адже Жабинці – маленьке село з населенням трохи більше 6 сотень мешканців.
Текст Андрія Бондаренка, фото Романа Маленкова.
