Про Лемеші на сайті вже писалося ось тут. Але тоді я сприймав Трьохсвятительську церкву по іншому. Для мене це була просто дуже симпатична сільська церква, яку звели на кошти Розумовських. Але за останні кілька років у власному рейтингу я підняв її до найкращих зразків архітектури в Україні, і зрозумів, що якби прибрати неоковирну безстильну дзвіницю, приліплену до церкви значно пізніше, то Трьохсвятительський храм міг би слугувати зразком тетраконхового барокового храму.
Автор храму, зведеного у 1755 році над могилою Григорія Розума, достеменно невідомий. Є три варіанти: або це Андрій Квасов, або Семен Карін, або Іван Григорович-Барський.
Трьохсвятительська церква у Лемешах – один із кращих сільських храмів України. Особисто мене вразив інтер’єр, відновлений реставраторами у 1974-1984 рр. Цікаво що в ті часи храм виконував функції складу міндобрив, а реставрувати його почали тільки тому, він стояв недалечко від траси Е-95, по якій у 1980-му мали нести Олімпійський вогонь.
Мені важко описати, що саме мене так вразило в інтер’єрі, можливо три ока в трикутнику в оточенні черепів і незрозумілого напису, під склепінням церкви?.. Коли бачу щось подібне – відразу спливає у пам’яті Храмина із таємничою бібліотекою із романа Умберто Еко “Ім’я Рози”. А ще лізуть у голову різноманітні таємні товариства. Масони, наприклад.
Мені не відомі стосунки братів Олексія та Кирила Розумовських із масонами. Але точно відомо, що Олексій Кирилович Розумовський (син гетьмана) займав високу посаду у масонській ложі імперії…
Колись у церкві стояв іконостас з іконами художника Воскобойникова. Його знищили у радянські часи, так само як і розписи відомого художника із Тернопілля Михайла Бойчука, виконані у храмі 1914 року, на замовлення Російського археологічного товариства.
Безстильну (особливо порівняно із церквою) шатрову дзвіницю із критим переходом звели у 1875 році. Перехід приліпили до однієї із конх храму.
Критий перехід
Нині храм у Лемешах користується великою шаною у мешканців села, а також відносною популярністю серед туристів. Але потрапити досередини непросто, а може це так було мені, адже я з десяток разів бував у Лемешах, а всередину потрапив лише раз (може це лише збіг обставин). Був вражений інтер’єром, тому поспішив поділитись своїми враженнями.
Текст та фото Романа Маленкова
