Велике село Гранів нині має 2700 мешканців, але колись це було десятитисячне містечко, із цехами ремісниками і Магдебурзьким правом. Зовсім недавно мешканці Гранова святкували тисячоліття села, і називають його найстарішим селом України, але які підстави для цього, які документи – важко сказати. Офіційно, датою заснування Гранова, науковці називають 1411 рік. У 1744 році Гранів отримав Магдебурзьке право. Його власниками були, почергово, князі Грановські, Сенявські та Чарторийські. Після Другого поділу Польщі його захопили росіяни, воно стало центром волості. А із 1832 року містечко стало казенним військовим поселенням.
Миколаївський храм. Гранів
Десятинна церква у Києві. 19 ст.
Із 18 століття у Гранові було дві дерев’яні церкви. Замість них міщани, а точніше міське військове керівництво, вирішили збудувати одну муровану, і надіслали відповідне прохання у Департамент військових поселень. Керівництво дозволило будівництво нового храму, й у 1835 році надіслало проект, згідно із яким у Гранові мали збудувати величезний п’ятикупольний храм. Казенним коштом. Храм присвячувався пам’яті імператора Миколи Першого.
Будівництво почалося у 1836 році й тривало вісім років. Рядові будівельники – мешканці Гранова – працювали безкоштовно, а загалом будівництво, без вартості будматеріалів, коштувало 60 тисяч карбованців. Освятили храм святого Миколи у 1844 році. Старі церкви, які позбулися власних парафій, розібрали і продали.
Гранівський храм є одним із найбільших сільських мурованих храмів України. П’ять масивних куполів, з яких найбільший центральний, уподоблюють, так званий, неоруський стиль. Дуже добре видно, що Миколаївський храм Гранова – майже брат-близнюк зруйнованої у 1935 році, відбудованої у 1828-1842 роках, за проектом Василя Стасова, Десятинної церкви у Києві. Кияни не любили той величезний, похмурий і безликий храм, називали його “чорнильнецею”. Один відмий історик архітектури (не назву його імені) сказав, що єдиний зруйнований совєтами храм, який зовсім не жаль – це псевдоДесятинна церква. Відмінності незначні. Виходить, що Стасов продав проект ще й Департаменту військових поселень? Чи може він і на них працював? Нині сказати важко.
Я не є шанувальником імперської російської архітектури, але храм у Гранові – це щось особливе. Він не красунчик, але й не потвора. Велетень, і точно на своєму місці. Цей храм обов’язково варто побачити, особливо тим шанувальникам архітектури, які мріють про відбудову царської “Десятинної”.
PS. Вже після публікації, полтавський архітектор Артур Ароян, підказав нам, що Василь Стасов керував групою, яка займалася виготовленням проектів для Департаменту військових поселень, тому подібність храмів у Києві та Гранові зовсім не випадкова.
Текст та фото Романа Маленкова
