У 19 столітті, та й на початку 20-го, більшість парафіяльних храмів підросійської території України зводили за типовим проектом, який надавався єпархією, тому ці проекти почали називати єпархіальними, а храми – «єпархіалками». Хто почав називати? Спочатку архітектори та історики, а потім і туристи. Загалом це однобанна дерев’яна церква із прибудованою дзвіницею. Верхи найчастіше шатроподібні (їх інколи називають неоруськими), інколи шоломоподібні… Більшість таких храмів мають історичну цінність, мистецької цінності у них дуже мало. Вони як клони. Хоча інколи ці храми прикрашені різьбленими декоративними деталями, виглядають дуже привабливо, ну і дуже рідко – шедеврально. І такий шедевр ми знайшли у селі Косаківка.
Косаківка відома із 1661 року. Згідно з основною версією село заснував козак Данило Косаківський, який перебрався в цю місцину після Хмельниччини. Він же й заснував козацький рід Косаківських. А батько колишнього мера Києва – Григорій Косаківський, мешкав у сусідньому селі Козинці. Мабуть у цих краях Косаківських немало. Є ще варіант, що назва походить від річки Косак, але де тече така річка – я не знаю.
Церкву у Косаківці будували 13 років – із 1902 по 1915-й. Перші богослужіння відбулися вже в часи Першої світової. Зрозуміло, чому ніби то просту дерев’яну «єпархіалку» будували так довго – її декоративність зашкалює. Хто замовляв такий проект декору, які майстри виконували – мені знайти інфу не вдалося. Якщо знаєте – поділіться. А церква бомбічна – очі відвести важко.
До Косаківки кілька кілометрів бруківки від гарної траси Вінниця – Турбів. Далі за Косаківкою є церква у Коханівці, а ще далі, по цій же бруківці, село Козинці, де два палаци, та церква. Тут треба обов’язково побувати.
Текст та фото Романа Маленкова.
