Колись давно Нова Прилука і Стара Прилука були одним містечком – Прилукою. Перша згадка про цей населений пункт датується 1146 роком. А потім, значно пізніше, містечко розділили – стало два села. Село Стара Прилука значно відоміше, адже там є палац Мерінга, який називають копією Маріїнського палацу, та цікава церква, зведена у стилі «цегляного» модерну. А от Нова Прилука, яку ви обов’язково проїдете дорогою у Стару Прилуку, практично невідома українському туристові, хоча там теж є на що подивитись, зокрема на увагу заслуговують класицистична церква Параскеви та лікарня, яка може слугувати еталоном утилітарного європейського модерну.
Турбівська міська лікарня
Церква Святої Параскеви
Зупинка навпроти лікарні
Нова Прилука, як окреме село, з’явилася на карті у другій половині 19 століття. Нині тут мешкає майже дві тисячі осіб – таке село можна вважати великим, хоча, як свідчать статистичні дані за 1900 рік, в містечку Нова Прилука жило 3922 особи – тому воно й вважалося містечком. Тут був чималий ярмарок і жило багато єврейських торговців і ремісників. Про значну єврейську громаду говорить той факт, що вона мала свій хедер, в якому нині початкова школа, і в якому навчався всесвітньовідомий учений, уродженець Нової Прилуки Зельман Ваксман – Нобелівський лауреат з фізіології і медицини 1952 року.
Батько Зельмана, Яків Ваксман був орендарем земельної ділянки, а мати, Френія, мала промтоварний магазин. Після закінчення хедеру, для здібного хлопця батьки найняли репетиторів і хлопець зміг поступити у Одеську гімназію. У 1910 році він отримав гімназійний диплом і вирішив поступати до університету, але російські вузи його не вабили – за допомогою родичів він зміг виїхати до США. У 1915 році він закінчив сільськогосподарський коледж, а у 1918-му – отримав ступінь доктора філософії у Каліфорнійському університеті Берклі. Слід зазначити, що ймовірно Україна привила Ваксману любов до землі – він весь час колупався в грунті, досліджуючи грунтові мікроорганізми, ну й став знаним фахівцем із мікробіології грунту. В 1925 році він був призначений професором, звання професора він підтвердив у 1931 та у 1943 роках (із різних напрямків мікробіології грунту). Наукова група Ваксмана займалася застосування грунтових мікроорганізмів у медицині й у 1943 році відкрила актиноміцин – антибіотик, який став основою для відкриття стрептоміцину – революційних ліків у боротьбі із туберкульозом.
У Новій Прилуці встановлено пам’ятний знак на честь її видатного уродженця – Зельмана Ваксмана, а школа, в якій він навчався, існує і нині.
Церкву Святої Параскеви звели у першу чверть 19 століття. Це була типова невелика провінційна церква у стилі класицизму. Нині це пам’ятка архітектури національного значення. Вона має дерев’яні верхи – баню і дзвіницю. Ймовірно це наслідок радянського господарювання – муровані верхи були знесені, а дерев’яні, на їх місце, поставили вже після розвалу імперії рад.
Маємо наступний опис храму Святої Параскеви:
Церква в формах класицизму, цегляна, прямокутна в плані, з гранчастою апсидою, тринавна, чотиристовпна, одноглава. Над притвором надбудована дерев’яна дзвіниця, увінчана шпилем. Центральна частина пам’ятки завершена шатровим покриттям на дерев’яному барабані. На північному і південному фасадах двохколонні лоджії, західний розчленований пілястрами і увінчаний трикутним фронтоном. В інтер’єрі висотно розкритий простір верху контрастує з пласкими перекриттями нав. На стінах – масляний живопис к. XIX ст.
В Новій Прилуці, прямо навпроти автобусної зупинки із відповідним написом стоїть комплекс будівель лікарні, який приписаний до сусіднього містечка Турбів – це Турбівська міська лікарня. Дивна якась географічна колізія.
Лікарню звели у 1912 році (про це свідчить напис на одному із корпусів) у стилі європейського модерну. Ансамбль споруд дуже цікавий, особливо для шанувальників утилітарного модерну – тут є і маса цегляного декору, і суто практичні вирішення. Будівлі перебувають у прекрасному стані, але зазначу один мінус – прекрасну жовто-палеву цеглу пофарбували у різні кольори вапняної «звьостки». Для чого? Відкриті шматки (без фарбування) вказують, що без нього будівлі виглядали б цікавіше й величніше. Не буду займатись детальними описами різних лікарняних корпусів (їх там не менше п’яти – забув порахувати) – краще дивіться фотографії.
У Старій Прилуці зберігся палац Мерінга, а у Новій Прилуці є палац Гойжевських. Пани Гойжевські збудували його приблизно в середині 19 століття. В радянські часи із палацу зробили контору колгоспу, збили декор, стіни вкрили цементною шубою. Але все рівно добре видно, що це класицистичний палац, зокрема по колонах. Колись за палацом був парк, який впирався у заплаву річки Десна (тут вона своя). Від парка майже нічого не залишилось. Шукатимете палац Гойжевських – запитуйте у місцевих контору колгоспу.
Текст та фото Романа Маленкова
Палац Гойжевських.
Більше фото дивіться у фотогалереї
