Нинішній Турбів – селище із семитисячним населенням. Забудьте абревіатуру СМТ – офіційно немає в Україні ніяких селищ міського типу, як і міст сільського типу (не вірите – почитайте адміністративно-територіальний поділ в Конституції України). Коли заснували Турбів – невідомо, але перша згадка про нього датується 1545 роком.
Церква Димитрія Солунського
Нинішньою гордістю Турбова є великий цукровий завод (скільки ж їх на Вінничині), заснований ще у 1847 році. Старовинні корпус, які збереглися, дивують своєю архітектурною витонченістю (як для господарського об’єкта такого типу). Поряд із селищем є значне родовище каолінів. Працюють тут іще кілька відносно великих підприємств. Не менше їх було і в 19 столітті, коли поряд із цукровим працювали шкіряний та цегляний заводи, велика винокурня та суконна фабрика. На межі минулого і позаминулого століть у містечку мешкало півтори тисячі осіб, тоді воно входило до Бердичівського повіту Київської губернії. У 1923 році його включили у Вахнівський район Вінницького округу, у 1929-му – містечко стало окремим районним центром, яким побуло два роки й було включене у Липовецький район. Але у 1935 році його знову зробили райцентром. Лише у 1959 році Турбів позбувся цього статусу.
Однією з пам’яток Турбова є комплекс будівель земської лікарні, зведений у 1912 році, але нині він розташований на території села Нова Прилука, яке разом із Турбовом та Старою Прилукою утворює суцільну сільську агломерацію. Не зрозуміло – чому лікарню у Новій Прилуці називають Турбівською й приписують до сусіднього селища.
Турбівська лікарня (1912 р.) територіально розташована у Новій Прилуці
Є у Турбові культова пам’ятка архітектури – дерев’яна церква Димитрія Солунського, яку звели у другій половині 19 століття. Єпархіальний проект – типовіше не буває. Але доглянута й святково пофарбована у свіженький синій колір. Більше мені сказати про неї нічого – інформації не знайшов.
Текст та фото Романа Маленкова
