Немія. Церква святої Параскеви

Якщо поїдете на схід від Могилева-Подільського (от нащо тут слово Подільський – у нас іншого Могилева все рівно немає), вздовж лівого берега Дністра  в бік Лядовського монастиря – обов’язково потрапите у велике (близько 2 тисяч мешканців) село Немія. Заснували село у 16 столітті, а у 19-му воно належало Потоцьким, від яких зберігся невеликий палац (нині школа). Але нас цікавить не палац, а козацька церква святої Параскеви.

Звели цей чудовий трьохзрубний храм у 1775 році, у козацькому стилі східноподільського типу. Подібна архітектура зародилася на Наддніпрянщині. Церква-корабель, яка могла бути відносно легко розібрана й перенесена на інше місце (і це робили досить часто, евакуюючи храми під час татарських нападів) стала апофеозом дерев’яного зодчества східних слов’ян. Із Наддніпрянщини цей стиль пішов і на Схід і на Захід України, цей стиль став основою для легендарного українського бароко, тому на півдні Поділля, у 1775 році не стояло питання, в якому стилі зводити дерев’яну церкву. 

У 18 столітті по всьому східному Поділлю зводилися козацькі церкви. І нині їх трохи збереглося. Серед них церква у Немії є далеко не найгіршою – прекрасний зразок дещо видозміненого дерев’яного бароко, який чітко доводить наддніпрянське походження, хоч і стоїть на Дністрі. Дехто каже, що храм у Немії – несмак, через ядучі кольори сучасної фарби та бляху на банях. Я звичайно трохи згоден, але плюсів значно більше – храм збережено повністю. Фарбу можна змінити, дах перекрити іншим матеріалом, але ж церква є. Є національний шедевр, який варто берегти, як останню цінність. Їх же зруйнували 80-90%, і ще й досі руйнують. У 2016 році дибіли, їх по іншому не назвеш, варвари-парафіяни, знесли козацький храм у селі Лозова (то теж Вінниччина). А у Немії храм шанують, дбають про нього, ну а відсутність смаку… Смак, то великий талант, і дав його Бог лише декому.

У церкві Параскеви в Немії побувала купа видатних українців. Ось цитата із чудового сайту Українська Церковна Архітектура:

Дубово-ясенева(!) церква ніколи не губилася в забутті. Ось лише короткий список славетних прочан, які молилися під її гарними заломчастими склепіннями: Тарас Шевченко і Михайло Старицький, Олена Пчілка і Климент Квітка, Василь Тропінін і Ференц Ліст, Олександр Пушкін і протоієрей Андрій Власенко… Безперечно, всі вони покидали Могилів в захопленні і від храму, і від монументальної дзвіниці неповторного подільського образу…

Текст та фото Романа Маленкова.