Селище Оратів, із населенням у 2800 осіб, розташоване на північному сході Вінниччини, на річці, з дивною назвою Жива. Від нього до Тетієва 27 км, а до Іллінців 32 км. Перша письмова згадка про Оратів датується 1448 роком. Цікаво, що це, напевне, найбільш північно-східна точка України, яка у 1672-1699 рр. входила до Османської імперії, під час окупації Поділля. У1811 році Оратів отримав статус міста, а у 1984-му – статус селища.
Я і у більшості містечок Правобережжя, основну частину населення Оратова, до Другої світової війни, становили євреї. У 1895 році тут народився Лев Школьник, який у 1963-1969 рр. був прем’єр-міністром Ізраїлю, і відомий світу під іменем Леві Ешкол. Це саме він отримав легендарну перемогу у Шестиденній війні, і визначив межі країни.
Була у Оратові і велика польська громада. У 1845 році поляки, коштом парафіян та поміщика Станіслава Оранського, збудували костьол святого Станіслава, який і нині є головною пам’яткою селища. В ті часи Оратів (чи то повністю, чи то значна частина) належав Йозефу Бобровському – діду всесвітньо відомого письменника Джозефа Конрада, справжнє ім’я якого Юзеф Коженьовський. У костьолі святого Станіслава вінчалися батьки письменника. Із 1917 по 1941 рр. це було зерносховище, із1946 по 1999 рр. – клуб та районний будинок культури. Нині діючий храм.
У Оратові зберігся палац російського генерала Михайла Вороновича, збудований у 1892 році. Зберігся – це не зовсім правильне слово – будівля збереглася, але на палац вона зовсім не схожа. Радянські «поціновувачі прекрасного» у 50-ті роки минулого століття перебудували палац, обклали кахлем і влаштували тут дитдом.
“Відреставрований” палац Вороновичів та будівля поряд із палацом.
Цікавішим від палацу є вокзал залізничної станції Оратів, яка розташована за 11 км від міста. Комплекс станції збудували на початку 20 століття: це сам вокзал, трохи схожий на палац, водонапірна башта та кілька господарських споруд.
Текст та фото Романа Маленкова.
Залізничний вокзал та водонапірка.
