Білий дім на Вінниччині – ось що я чув про палац у Чорномині. Так, він дійсно має схожість із резиденцією президента США, як, до речі, і сотні інших палаців, зведених у напрямку класицизму, який називається паладіанство. В Україні таких палаців теж трохи є, наприклад фасади у Хмільнику та Бочечках з тієї ж серії. Але не думайте що це критика палацу у Чорномині – він класний, це, скоріше, критика «порівняльників».
Село Чорномин розташоване у Піщанському райні Вінницької області. Звідси до кордону із Молдовою якихось півтора десятки км. Традиційно, туристів тут не буває, хоча місцина напрочуд цікава – Поділля ж. Відразу зазначу, що крім палацу, до надзвичайно цікавих пам’яток можна віднести усипальню Чарномських – колишніх власників села. Це великий цегляний підземний гробівець, над яким, на чотирьох колонах, стоїть дах із напівсферою зверху. Усипальня розграбована, напівзруйнована, в чагарях, десь метрів за 500 на північний схід від палацу, на іншому боці ставка, там де великі опори ЛЕП.
Колись село називалося Розбійна – через розбійників, які часто промишляли тут, на торговому шляху. Наприкінці 18 століття власником села став Миколай Чарномський, колишній завгосп маєтків Софії Потоцької. Село перейменували в Чарномин (потім назва трансформувалась в сучасну).
У друге десятиліття 19 століття, за проектом італійсько-одеського архітектора Франческо Бюффо, звели панський палац. Головним тогочасним стилем у світі був класицизм – мода на «античність» в черговий раз заполонила мізки можновласників, тому й не дивно, що палац Чарномського був зведений в цьому ж стилі. На пагорбі, над долиною Савранки, постала красива резиденція, яку нині порівнюють із палацом самого американського президента.
Усипальня Чарномських
Наприкінці 19 століття до палацу прибудували флігель, приєднавши його галереєю. Дехто каже, що колись вона була скляною – нині звичайна, цегляна. Із вагомих подій в історії палацу варто відмітити приїзд сюди польського письменника Ярослава Івашкевича, уродженця Кальника.
З приходом більшовицької влади постало питання – валити чи не валити палац. Пощастило. Не розвалили. Розмістили в палаці школу, для чого перепланували внутрішні приміщення, зруйнувавши весь декор. Школа в палаці і нині, саме тому, він виглядає значно краще, ніж більшість палаців Поділля.
Колись навколо палацу був розкішний парк, з багатьма екзотами та інтродуцентами. Нині від парку залишилось небагато, але старезні дуби на шкільному подвір’ї все ще нагадують про минулу розкіш.
Текст та фото Романа Маленкова.
На останньому фото церква Різдва Богородиці, судячи із стилю – кінець 19 ст.
